Зараз на світі безліч письменників та поетів. Багато з них видають по декілька книг на рік, але варто їм перестати виходити друком, як їх одразу ж забудуть. То чому ж ми досі пам*ятаємо таких митців, як Тарас Шевченко, Григорій Сковорода, Іван Котляревський та, звісно ж, Леся Українка? Мабуть, є в їх творах щось захоплююче, що торкає душу.
Лариса Петрівна Косач-Квітка жила наприкінці 18- початку 19 ст. Змінився час, люди, погляди на життя, але й досі її твори викликають захоплення та шквал емоцій.
Дочка Прометея (як називають Лесю Українку) взялася за перо ще в дев*ять років. Вірш «Надія» був написаний від переживань за рідну тітку Олену Антонівну, яка була заслана за участь у революційному русі. Тоді така проблема торкнулася багатьох родин, де були непримиренні та нескорені. Та й у наш час слова про одну лиш надію, що залишилася в серці, є до болю актуальними.
Кожен митець має у своєму арсеналі такий твір, що є його гімном, життєвим кредо. У Т.Г. Шевченка девізом життя можна вважати рядок «Караюсь, мучусь, але не каюсь», у І.Я. Франка - громовий заклик «Лиш боротись - значить жить». А що ж до Лариси Косач-Квітки? Мабуть, не важко здогадатись, що це вірш «Contra spem spero». Як же було важко боротись за кожний день свого життя, знаючи, що вона все одно помре від хвороби. Туберкульоз кісток з*їдав з середини, руйнував тіло, але, у той же час, зміцнював душу жінки. Хіба може людина описати так точно голод, якщо сама завжди їсть досита? Хворі, смертельно хворі люди були в усі часи від початку створення світу. Гучно та ствердно звучить оте «Так, я буду крізь сльози сміятись!», що дає надію на краще майбутнє тим, хто вже опустив і руки, і очі.
Мотиви боротьби у творчості Лесі Українки звучать повсюдно. Навіть у колисковій зі збірки «На крилах пісень» поруч із ніжними словами, красивими пейзажами постає заклик не схиляти голови, коли прийде життєва буря. Цю колискову (нота Мі з «Семи струн») народ забрав собі і комусь вона лунає все життя, проспівана материнським голосом.
Варто сказати, що основна тема творчості великої поетеси – революційна боротьба за визволення українського народу. Іноді вона з*являється наче ненароком («Бояриня»), або, навпаки, закладається ще в самій назві, як, наприклад, у вірші «І ти колись боролась, мов Ізраїль».
Але не тільки боротьба за незалежність і свободу лунає в збірках дочки Прометея. Краса людини, витонченість душі – це все також намагалася показати нам поетеса. Я вважаю, що їй це більше, ніж вдалося. Для мене Мавка із «Лісової пісні» стала втіленням чистої душі із найщирішими її порухами. Заради свого коханого вона відмовилася від усього, що донедавна було миле серцю лісової царівни. Мавка не винила Лукаша у своїй смерті, бо їй відкрилася ницість його душі, що він «сам собі не може дорівнятись». І знову з*являється мотив віри в себе та надії на майбутнє. «Ти знаєш, що ти людина?», - написав Василь Симоненко 50 років після того, як образ Мавки ліг на папір. Саме онучка Лісовика була справжньою Людиною, а ті, від кого пахло солом*яним духом, були схожі на зграю собак, що скубуться за сухар.
Лариса Петрівна створила багато різних героїв, наполегливо та довго працюючи над ними. Ліричним героєм її віршів була вона сама, поем та драматичних творів – її думки, надії, сподівання. Доки будуть жити Мавка та бояриня, «поет нещасний» та співець Антей, саме доти буде вічно жити дочка українського народу Леся Українка!
Дуже вдячний!
ВідповістиВидалити