"Моя вулиця" (твір-опис місцевості за власними спостереженнями)

В Україні сотні місті: великих та маленьких, гамірних та менш галасливих, обласних центрів та забутих Богом окраїн. Рідним для мене є місто Львів, а особливо, моя рідна Друкарська вулиця.

Моя вуличка відходить від того кута площі Ринок, де знаходиться фонтан «Адоніс». Як ви бачите – тут вирує життя. І в лютий мороз, коли все покрито снігом, і в сонячний літній день – тут завжди багато народу: туристи, учні та студенти, приїжджі та місцеві жителі. Зрозуміло, що Друкарська вулиця з*явилась у Львові не рік і не два назад. У сімнадцятому столітті вона носила назву Дорога За Оленем. Звідки пішла ця назва й чому – не знаю.

Як усім відомо, площа Ринок є чи не найзнаменитішою площею України. Ось десь поряд з цією «знаменитістю» притулилася моя, не менш знаменита, рідна вулиця. Вулиця Друкарська схожа на всі інші вулички й провулки Старого Львова – вона не дуже вузька, але не така вже й широчезна, дорога викладена бруківкою так само, як і в часи існування Дороги За Оленем. У мене буває відчуття, що коли йдеш по вулиці й, глянувши на своє відображення у вікні чи у вітрині, то бачиш не себе, - дівчину з «кінським» хвостиком у «подряпаних» блакитних джинсах і в простій футболці й сандалях  - а якусь пані в красивому біло-кремовому платті з корсетом та пишним подолом. І обов*язково з мереживною парасолькою, що захищає від сонця.

Друкарська вулиця красива й без прикрас. Будинки, бруківка, люди, стара аптека-музей «Під чорним орлом» та цукерня «Рудий Кіт» - ото й усі прикраси. А взагалі, це просто щось таке мені до болю рідне!

Я задоволена усім. Правда.