Справжньому гурману достатньо маленького шматочка, аби сказати щось хороше чи не дуже про страву. Мистецтвознавець тільки засміється у відповідь на ваше запитання, як правильно: Моне чи Мане. Так само й літературний поціновувач легко зможе назвати вам автора вірша, якщо цей автор має свій неповторний стиль та манеру письма.
Т.Г. Шевенко писав власним шевченківським розміром, у Ліни Костенко рима завжди легка. Так само свій неповторний стиль має Лариса Петрівна Косач-Квітка.
Цей стиль не пов*язаний із віршовим розміром. Наприклад, «Уривки з листа» написані верлібром, а “Contra spem spero” - п*ятистопним хореєм. Не можна всю творчість поетеси підігнати під одну тему. Навіть одна збірка «На крилах пісень» об’єднує в собі теми любові до Батьківщини, страждань, краси людської душі.
То чим же особливий і по-своєму красивий стиль Лесі Українки? Мабуть, саме повнотою почуттів. Вона писала про любов до рідної землі й це були не прості слова. Наче героїня драми «Бояриня», Косач-Квітка засихала без рідної землі. Навіть спогади про цю землю гріли їй серце. Так само можна сказати про сміх крізь сльози. Туберкульоз вбивав її зсередини. Саме через хворобу жінка втратила найближчого друга (згідно із поезією «До мого фортепіано»), ногу та ледь чи не позбулася руки. Але жага жити, пізнавати нове та творити для свого народу боролися із невиліковною хворобою. Саме така внутрішня боротьба наповнювала вірші то душевними пориваннями та силкуваннями вижити будь-якою ціною, то тужливими сльозами про втрачене здоров’я («Давня весна», «До мого фортепіано» тощо).
Звісно, велику роль відігравало оточення та дитинство письменниці. Окрім науки та знань, поряд із дівчиною завжди був фольклор. Хіба могла б Леся Українка створити свою «Лісову пісню», якби вона не вбирала очима красу рідних лісів Поділля? А Мавка? Наскільки треба любити образ, аби злу за повір*ям істоту наділити душею великої людини? Адже народ мавок боявся. Це були дівчата, що загинули напередодні весілля. Вони були без шкіри на спині, тому можна було побачити всі нутрощі. Мавки намагалися помститися людям за те, що ті не перешкодили їх передчасній смерті. А в «Лісовій пісні» Мавка рятую свого коханого від долі вовкулаки, він зазіхань перелесника та хитрощів Русалки й Потерчат.
Саме те, що поетеса писала про себе, про власні думки, переживання та мрії дало змогу збагатити твори живими образами, яскравим емоціями. Щоб зрозуміти їх, не треба знати історичну епоху або мати філософський погляд на речі – треба просто жити, бути людиною.
«І жити спішити треба…», - як сказали Ліна Василівна. Саме оцей поспіх жити допоміг розкритися таланту Лариси Петрівни. Попри таку простоту та щирість творів, у кожен із них закладена певна ідея. Найчастіше це ідея боротьби. Іноді це боротьба за життя, за кращу долю. А іноді вона носить патріотичний характер, тобто спонукає боротися за Україну, за її незалежність, за право бути українкою, а не малороскою. У будь-якому випадку, це заклик боротися задля майбутнього. Мені здається, що оці ідеї, одягнуті в прості та зрозумілі форми мають кращий вплив на розум та серце, ніж усі патріотичні вірші В.Сосюри чи душевна лірика О. Делеменчук.
Немає коментарів:
Дописати коментар