Поема "Мойсей" І.Я. Франка (І варіант)

Іван Якович Франко є справжнім генієм українського народу. Він такий різний: його твори то закликають до боротьби, то відкривають найпотаємніші порухи душі, то являють собою сплеск найрізноманітніших емоцій. Перлиною творчості Каменяра є «Мойсей».

Поема "Мойсей" І.Я. Франка (ІІ варіант)

Українська література багата на справжні шедеври. Більшість із них не для простого прочитання: їх варто перечитувати, розуміти, придивлятися до деталей. Серед геніїв нашого народу почесне місце займає іван якович франко та його філософська поема «Мойсей».

Невмируща сила людської душі (за О. Турянським "Поза межами болю")

Що є людина? Душа та тіло. Кожен із нас поціновує одне більше за інше. Володарі пера століттями намагалися довести, що велич душі над тілом незмірно краще. До  письменників, що уславлювали подібну ідею належить галицький письменник Осип Турянський.

«Ця дівчина не просто так, Маруся. Це - голос наш, це - пісня, це - душа» (І варіант)

Така красива, але жахлива історія життя та кохання… мабуть, саме так я можу охарактеризувати роман у віршах «Маруся Чурай», що вийшов з-під пера української поетеси Ліни Костенко в тисяча дев*ятсот сімдесят дев*ятому році. Що ж такого незвичайного в цій героїні? Спробую дати відповідь на це запитання.

«Ця дівчина не просто так, Маруся. Це – голос наш. Це – пісня. Це - душа» (ІІ варіант)

«Цю не співайте, я ж іще жива!» - такими словами закінчився роман у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко. Сміливо можу додати, що Чураївна жива й понині завдяки своїм пісням, переказам з минувшини. Найбільше ж до образу голосу країни привнесла штрихів поетеса-шістдесятниця.

Творчість Ліни Костенко

«Я лиш інструмент, в якому плачуть сни мого народу», - слова із поезії української поетеси Ліни Василівни Костенко.  Їй неймовірно легко вдається рядками своїх віршів прибирати моральний та етичний бруд із закоцюрблених душ наших з вами сучасників.

Найчастіше поетеса закликає не забувати про те, що всі ми люди. Людина, як відомо, істота свідома та думаюча, а отже чудово розуміє, що «чужа душа — то, кажуть, темний ліс. А я скажу: не кожна, ой не кожна!». Та й справді, є такі чесні та щирі люди, що не збрешуть, не злукавлять. Вони з таких «що помирають перші». Саме подібні діаманти, що виблискують гранями людських чеснот треба берегти.

Аж кричить нам уривок з однієї із поезій:

— Люди, будьте взаємно ввічливі! —

і якби на те моя воля,

написала б я скрізь курсивами:

— Так багато на світі горя,

люди, будьте взаємно красивими!

І не просто так. Ліна Василівна в дитинстві пережила війну, що забрала високих серцем і душею людей; вона ввійшла в літературне коло в небезпечний час, коли сталнізім засуджували, але діяли методами ганьбленого тирана: крихітки прекрасного приховували під стосами лестощів та бруду. Недарма запитує авторка: «Куди тепер?.. Де ж мої дороги?».

Саме пошук власних шляхів і привів поетесу до повної щирості, відрази до брехні. І це не тільки на словах у віршах, а у в житті. Адже відомо, що своїх дітей Ліна Василівна виховала в тому дусі, в якому писала поезії: «Людині бійся душу ошукати, бо в цьому схибиш, то уже навік».

Я впевнена, що не можна бути достоту впевненим, що насправді приховує пані Костенко за кожним рядочком, бо позаду них стоїть людська душу, стоїть особистість, стоїть Людина й кожен із віршів про життя, адже «життя – це усмішка, і сльози ці солоні. І кров, і барикади, і музика Бізе».

Живи, моя державо – Україно!

Історія колись скаже, 

хто ми були і де поділися

Василь Шкляр,  «Залишенець»

Крізь століття звучить голос Софіївських дзвонів, що гукає з глибини часів: «Україно!». Відтоді, як віщій Боян уперше використав його у своєму «Слові о полку Ігоревім», воно вигулькувало в політичних документах, воно забивалося загарбницькою владою сусідніх імперії, але все одно воскресало. Воно пульсувало в жилах Дмитра Вишневецького та Богдана Хмельницького, виливалося на папір із серця Тараса Шевченка та Івана Франка, звучало на вустах кожного, хто загинув у битві за Дніпро.

Та коли ж з*явилась наша країна? Я вважаю, що вона зародилася серед волелюбних скіфів на просторах диких степів. З дев*ятого століття Україна як держава існувала під назвою «Київська Русь». Київ був столицею тієї багатонаціональної імперії, як зараз він є столицею суверенної незалежної держави, що займає найбільшу територію в усій Європі. Найвищий розквіт припав на періоди правління Володимира Великого та «тестя Європи» Ярослава Мудрого. Мабуть, саме тому й досі стоїть Володимир на березі Дніпра й слідкує за країною, початок якій він заклав власними руками. Що ж до Ярослава Мудрого, то найбільше його творіння, Софійський собор, слугує символом духовної єдності народу (згадаймо роман П.А.Загребельного «Диво»).

У чому краса мистецького слова Лесі Українки

Справжньому гурману достатньо маленького шматочка, аби сказати щось хороше чи не дуже про страву. Мистецтвознавець тільки засміється у відповідь на ваше запитання, як правильно: Моне чи Мане. Так само й літературний поціновувач легко зможе назвати вам автора вірша, якщо цей автор має свій неповторний стиль та манеру письма.

Ідеал людини у творчості Лесі Українки.

 Кожен митець залишає по собі якесь надбання: картини, симфонії, книги. Яка ж у цьому всьому роль поета? Невже просто написати декілька збірок віршів на хвилюючі людей теми? Іноді так, іноді ні. Я хочу сказати про Лесю Українку, яка не просто залишили по собі 12 томів неперевершених творів, а й створила образ ідеальної людини.

«Ні! Я жива, я буду вічно жити…»

Зараз на світі безліч письменників та поетів. Багато з них видають по декілька книг на рік, але варто їм перестати виходити друком, як їх одразу ж забудуть. То чому ж ми досі пам*ятаємо таких митців, як Тарас Шевченко, Григорій Сковорода, Іван Котляревський та, звісно ж, Леся Українка? Мабуть, є в їх творах щось захоплююче,  що торкає душу.

Образ матері у творах Т.Г Шевченка (ІІ варіант)

Немає нічого святішого за матір. Для кожної людини вона – єдина та найкраща. Навряд чи знайдеться той, хто зміг сповна віддати їй свій борг. Хоча мені здається, що я знаю таку людину. Це Тарас Григорович Шевченко. У багатьох його творах ми зустрічаємо дітей-сиріт чи матерів-покриток. Мабуть, це все - з його дитинства. Свою матір Катерину він втратив у дев*ять років. З того часу й аж до самої смерті Кобзар так і не мав справжньої родини. Мачуха не любила малого Тараса, а після смерті його батька взагалі вигнала хлопця з дому. От так і став він  справжнім сиротою. Щось є спільне між сиротою та дівчиною-покриткою. Вони обидва нікому не потрібні, лишень нечисленні люди приголублять їх та допоможуть.

Образ матері у творчості Т.Г. Шевченка (І варіант)

Українська земля багата на геніїв. Знаним у всьому світі є Тарас Григорович Шевченко. Він увіковічив у світовій літературі той період з історії нашої держави, коли люди були закуті в кайдани рабства та неволі, але намагалися порвати їх. Окрім громадянської лірики, у спадщині Кобзаря є чудові ліричні твори. Окрім поневоленого народу, людей-бунтарів він також зобразив близькі кожному образи. Найпершим таким образом є образ матері. У часи Шевченка доля жінки була тяжкою. На її здавалося б тендітних плечах лежала й робота в полі, і виховання дітей, і порання по господарству.

Жіноча доля у творах Т.Г.Шевченка (IV варіант)

Жіночу вроду оспівували поети всіх часів. Про красу душі жінки написало менше людей. Про проблеми та страждання в житті жінки творів виявилося ще менше. Усесвітньо відомий наш Кобзар належить до тих, хто описав жіночу долі з усіма її принадами та невигідностями. Він співчував жінці-удові, він возвеличував жінку-матір, він бідкався про долю жінки-покритки. Найбільше Шевченко відомий завдяки своїй громадянський ліриці, у якій він підіймав народ на боротьбу, будив від сну. Мало хто звертає увагу на такі душевні та пронизуючі твори, як «Катерина» та «Наймичка». Звісно, можна ще назвати поеми «Марія», «Слепая» тощо, проте, як на мене, саме такі дві протилежні героїні, як Катерина та Ганна найкраще допоможуть розкрити тему жіночої долі в творчості українського генія.

Жіноча доля у творчості Т.Г. Шевченка (ІІІ варіант)

Неможливо любити країну та ганьбити її народ. Тарас Григорович Шевченко любив Україну та оспівував її народ. Українців він увіковічив на папері. Найлиричнішими творами, які ми можемо знайти в «Кобзарі», є твори, які описують українську жінку.

Жіноча доля у творах Т.Г. Шевченка (ІІ варіант)

Тарас Шевченко відомий у світі як борець за волю та свободу України, як людина, що своїми віршами воскресала пам*ять про козаків, гайдамаків. Набагато рідше люди згадують, що Кобзар так чудово й так виразно описав образ української жінки. У різних своїх творах він зображував різних жінок у різних обставинах.

Жіноча доля у творах Т.Г. Шевченка (І варіант)

Відомо, що прекрасні та великі твори не тільки змінюють розуми, а й надихають на створення так само прекрасних творів. Так, мабуть, поема «Катерина» Т.Г. Шевченка надихнула Леоніда Кисельова на написання своєї «Катерини». Цей вірш пронизаний болем, співчуттям та гордістю, проте мова зараз піде не про творіння Леоніда Володимировича. З його твору мені зараз хотілося б виділити лише рядки:

Тільки би Шевченкова Мадонна

В сніжне небуття не полягла.

Тільки би вона донесла сина 

До свого народу, до людей.

"Оборона Буші", гл. 1

(Iсторична повiсть з часiв Хмельниччини)


 Ой напилися i сестри i браття кривавого пива край лугу,
 Та не дали нi себе, нi вiри святої ворогам на поругу!
 (Iз народної думи)

"Оборона Буші", гл. 2

Нiч. Тихо й похмуро в Орисинiй свiтлицi, що в закутнiй баштi. Висока цiвчата середина, обмежована товстелезними мурами, дiлиться стiнами нахрест; в одному з сегментiв умiстилась кiмната, чудної форми, з високою стелею, яка закiнчалась склепiнням.

"Оборона Буші", гл. 3

 Глупа нiч; проте у польськiм обозi край намету коронного гетьмана Степана Потоцького жвавий клопiт i рух. Слуги з походнями нишпорять, бiгають вiд мажi до мажi; випаковують i припаси, i начиння всяке - куфи, барилки, пляшки; в обгорiлiй хатинi приладнались кухарi з куховарством i край яскравого полум'я готують, печуть, на рожнi шкварять i лаються. Навкруги, пiд дрiбним холодним дощем, не горять, а куряться вогнища; коло них в туманистих загравах кривавими плямами вбачаються постави людськi, - iншi лежать скорчившись, iншi сидячи сплять, i тiльки де-не-де ходять мiж ними з рушницями пильнi вартовi.

"Оборона Буші", гл. 4

 Цiлу нiч у пригородi йшла тихо, але й безупинно робота:
 насипались землею лантухи, плелися тури з верболозу i набивалися глиною, уставлялися в двi айв три перiї дубовi мажi, окутi добре залiзом,- найкраща оборона рухома супроти нападу кiнницi,- пiдглибшались рови i окопи, перетаскувались майже на плечах бойовi всякi прилади - гармати, дiла i гакiвницi. Поважно, порядно, без зам'ятнi, з безперечним послушенством сотниковiй волi, з епiчним спокоєм i навiть веселим гумором чинилася справа.