Жіноча доля у творах Т.Г. Шевченка (І варіант)

Відомо, що прекрасні та великі твори не тільки змінюють розуми, а й надихають на створення так само прекрасних творів. Так, мабуть, поема «Катерина» Т.Г. Шевченка надихнула Леоніда Кисельова на написання своєї «Катерини». Цей вірш пронизаний болем, співчуттям та гордістю, проте мова зараз піде не про творіння Леоніда Володимировича. З його твору мені зараз хотілося б виділити лише рядки:

Тільки би Шевченкова Мадонна

В сніжне небуття не полягла.

Тільки би вона донесла сина 

До свого народу, до людей.

Невже «Шевченкова Мадонна» – це Катерина? Ні, не так. Мені здається, що це збірний образ, адже Великий Кобзар у своїх творах описав долі різних жінок. Я пропоную зараз зосередитися на трьох творах «Катерина», «Наймичка» та «Марія».
В усих цих поемах зображено жінок-покриток, жінок-матерів. На перший погляд здається, що вони мають однакові історії. Насправді це не так. Усі ці три жінки (головні героїні) потрапили в однакове становище: вони мають на руках дитину, та вони незаміжні. У давні часи, та й зараз,  подібні ситуації - неслава на всю родину дівчини. Кожна з цих жінок по-різному вирішила цю проблему.
Мабуть, найганебніше повелася Катерина. Вона не попіклувалася про своє дитятко. Коли панна зрозуміла, що москалеві не потрібні ні вона, ні синочок, то жінка просто залишила дитину на снігу, мабуть думала: чи замерзне, чи люди добрі підберуть, а сама пішла й просто втопилася. Хіба можна її назвати матір*ю? Не певна.
Більш схожі історії Ганни з твору «Наймичка» та Марії. Ці дві панни віддали своїх дітей до інших родин. Це було зроблено для того, аби їхні сини уникнули ганьби та отримали належне виховання. Проте жодна з них не забула про своє чадо. Згодом обидві прийшли до родин, куди віддали дитяток, проситися на роботу. Отак і вийшло, що вони виховували своїх дітей, хоч і не казали їм про це.
Яку  ж треба мати силу волі та незламність духу, аби виховувати свого сина, але чути, що матір*ю він називає іншу! Це свідчить про те, що жінки, яких оспівав Шевченко, були сильними, здатними на самопожертву людьми. Та, незважаючи на всі ці якості, вони карались і мали своє власне пекло на землі. Чому? Бо матерями вони були, але жодного разу їх так не назвали. Хіба це не прикро, не боляче?!
Тема жінки-матері була дуже близька Тарасу Григоровичу. Він рано втратив свою матір Катерину, але її образ назавжди закарбувався в пам*яті поета й у кожному творі він воскрешав його, ніби віддавав шану своїй матусі.
Та й свою рідну Україну-неньку Кобзар бачив дівчиною-покриткою, що тиняється зі своїм дитям-народом та немає де голівоньку прихилити, кому віддати на виховання дитятко. І, може, їй вже жити, як Катерині, не хочеться, але кинути дитя нерозумне не може.
Як висновок можу сказати, що тема жіночої долі була рідною Шевченкові так само, як і тема української волі та соборності. Образ жінки – це образ рідної Вкраїни, яку він усією душею любить та жаліє.