Образ матері у творах Т.Г Шевченка (ІІ варіант)

Немає нічого святішого за матір. Для кожної людини вона – єдина та найкраща. Навряд чи знайдеться той, хто зміг сповна віддати їй свій борг. Хоча мені здається, що я знаю таку людину. Це Тарас Григорович Шевченко. У багатьох його творах ми зустрічаємо дітей-сиріт чи матерів-покриток. Мабуть, це все - з його дитинства. Свою матір Катерину він втратив у дев*ять років. З того часу й аж до самої смерті Кобзар так і не мав справжньої родини. Мачуха не любила малого Тараса, а після смерті його батька взагалі вигнала хлопця з дому. От так і став він  справжнім сиротою. Щось є спільне між сиротою та дівчиною-покриткою. Вони обидва нікому не потрібні, лишень нечисленні люди приголублять їх та допоможуть.



Найвиразніше образ матері (особливо матері-покритки) показано у творах «Наймичка» та «Катерина». Це дві неповторні історії, які торкають у душі струни жалю та співчуття. Хоча, здавалося, чого співчувати Ганні з поеми «Наймичка»? Вона виростила свого сина, вона влаштувала його щасливу долю. Порівняно з Катериною, яка взагалі втопилася з горя та безвиході, у цієї героїні все склалася досить вдало. Проте хіба це щастя: мати сина, але ні разу не почути, як тебе називають мамою? Я вважаю, що для кожної матері це найгірше, що тільки можна уявити.
Досі не можу зрозуміти, чому втопилася головна героїня поеми «Катерина». Невже вона не могла так само влаштувати свого сина в чужій родині, а самій найнятися працювати туди? Мабуть, не могла. За той рік, скільки вона йшла до Москви, Катерина натерпілася багато горя, проковтнула не один десяток гарячих солоних сліз. Єдиною надією цієї молодої дівчини був її коханий москаль. А він від неї відцурався. Катерина просто збожеволіла, вона не розуміла, як можна було її забути, не признати їхньої дитини?! Вона не могла й не хотіла шукати іншого виходу окрім смерті. Може, покритка хотіла вбити і свого синочка, проте ще один гріх не рішилась взяти перед смертю на свою душу. Тому й полишила малятко в снігу, ніби даючи суворій долі вибір: пощадиш маленького чи замерзне в кучугурах?   Може вона й не дізналася, що вижило її дитятко й тинялося по дорогах разом із співцями-кобзарями?  І що вдруге батько пізнав свого сина, проте знову не признав – нащо йому байстрюк?
Такі два однакових становища, але такі дві різні долі. Важко сказати, кому із цих жінок було тяжче. Тарас Григорович однаково співчуває їм обом. Він жив у часи, коли жінки тяжко працювали. Шість днів на тиждень вона відробляли панщину на рівні з чоловіками, вони мали народжувати та виховувати дітей. Господарство теж лягало на їх не такі вже й тендітні плечі. До покриток, яким Шевченко співчуває найбільше, у людей було якесь особливо гидливе ставлення. Навіть рідні батьки виганяли їх з хати - згадаймо «Катерину»! Саме цим люди губили не тільки життя ще молодої дівчини, а й життя тільки народженого немовляти, якому, можливо, судилася б зовсім інша доля.
 Завдяки Тарасу Григоровичу образ жінки-матері, матері-покритки так міцно увійшов в українську літературу й є одним із найпоширеніших. Досі до нього звертаються сучасні українські поети. Варто згадати вірш Леоніда Кисельова «Катерина», який ми вчили в сьомому класі:

Освятивши невимовним болем

Все прийдешнє, кожну нашу мить,

Йде вона і мов велике коло,

Біле небо навздогін летить.