Суть протистояння Фауста й Мефістофеля

У світовій літературі ми часто зустрічаємо твори, які письменники писали впродовж усього свого життя. Дуже часто саме ці твори є перлинами, справжніми витворами мистецтва. Перлиною-представником німецької літератури є «Фауст» Йоганна Вольфганга Гете.  Ідею цього твору Гете проніс через усе життя. У різні періоди він дописував різні частини. «Фауст» був для нього універсальним твором: в образах Фауста та Мефістофеля можна було показати, висвітили чи засудити будь-що.



Не зважаючи на те, що ці двоє героїв різні, ми можемо знайти в них спільні риси. Фауст постає перед нами науковцем, людиною, що пізнала все, проте не знає нічого. «Я знаю все, не знаю лиш себе», - цими словами Франсуа Війона можна охарактеризувати чорнокнижника-науковця. При цьому Фауст є також людиною розважливою, цілеспрямованою. Саме таким перед нами постає й Мефістофель.
Він, цей чорт, також зображений розважливим (він вміло слідкує за своїми словами, діями, чудово керує всім цим). Ну, про цілеспрямованість годі й казати! Він має ціль і робить все, аби її досягти. Мефістофель посперечався з Господом, що перетягне душу Фауста на темну сторону, й він намагався це зробити всіма можливими засобами. Не понехтував навіть сплюндруванням чистої душі Маргарити. Погодьтеся, це теж цілеспрямованість. Але, на відміну від  Фауста, цей дух зла є високомірним, холодним та підступним. Хоча, він же дитя пекла,  яким же йому ще бути! Мефістофель звів з праведного путі тисячі душ, але йому це нічого не дало. Саме тому він хоче перетягнути на свою сторону найкращого з людей, того, хто досяг вершини – Фауста. Та робить це він не просто так, а навіть з дозволу Господа. Отже, його дії в разі вдалого для диявола закінчення були б виправдані. Це як у Дюма: «Усе, що зробив пред*явник цього, зроблено за моїм наказом та для добробуту країни», - отже, будь-які дії Мефістофеля були виправдані та пробачені наперед.
Ці два герої протистоять один одному протягом усього твору. Це наче протистояння світла та пітьми, души ясної, хоч і грішної, душі темній, порочній. Отже, у творі Гете ми бачимо «класичний» конфлікт добра і зла, але ж як майстерно показаний!
На перший погляд здається, що Господь програв суперечку – душа Фауста в пеклі. Але ж ні! Треба лиш поглянути, як змінилася ця людина. Науковець жив для себе, вчив, бо просто хотів знати. Під кінець же твору він вивчав, аби знали, тобто для того, щоб донести хоч крихти знання людям. На мою думку, така зміна в людині вже чогось значить і пекла Фауст не заслужив.