Як відомо, усе на світі має свій початок. Нова українська література почалася з творів відомого українського письменник Івана Петровича Котляревського. Він дав українській літературі позначені рисами народності, насичені народним гумором твори. У них зумів правдиво відобразити важливі явища сучасного йому життя. Котляревський не є автором одного твору, як декілька всесвітньовідомих класиків, проте саме одну його поему згадують найчастіше. Вона має назву «Енеїда».
Автор не став вигадувати велосипеда й, як завжди буває, зробив звичайну людину головним героєм твору. Цим героєм є «Енеус постер магнус паннус і славний троянорум князь». Що ж, розберемо детальніше його образ.
Його характеристика зустрічається нам у перших рядках твору:
Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди козак,
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятійший од всіх бурлак.
З цього уривку бачимо, що Еней, хоч і має грецьке ім*я, проте є українцем, бо ж він хлопець-козак. Головний герой твору був напівбогом: його матір*ю була Венера, богиня кохання. Проте це не пішло йому на користь, бо саме те, що «мамою Венеру звав», була озлоблена на нього Юнона, дружина Зевса.
Звісно, не важко здогадатися про його зовнішній вигляд. Як справжній козак, він мав оселедець на чисто вибритій голові, був сильним фізично. Одягнений був у сорочку та червоні шаровари. При боці, як будь-який запорожець, мав шашку. Іван Петрович декілька разів дає нам портретну характеристику героя, проте не завжди показує Енея в гарному світлі. Наприклад, коли на Енея Анхізовича «напали з хмелю перелоги», то «опухли очи, як в сови, і ввесь обдувся, як барило».
Головний герой твору був звичайною людиною, тому мав багато різних рис характеру, по-різному поводився в різних ситуаціях: був кмітливим («… Нептуну півкопи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих») та хитрим, відданим («…од Дідони плив поспішно та плакав гірко, неутішно…»), проте легковажним («Мені же довголітнє панство і щоб друга вдова знайшлась!»). Можна приводити ще багато прикладів до багатьох його інших рис.
У творі троянців зображено як козаків, а Енея в якості їх голови. Не є секретом те, що козаки любили випити та гарно поїсти. Еней зі своїми хлопцями не був виключенням: у Дідони вони святкували кожного дня протягом двох років. Тут він здається несерйозною людиною, якій тільки дай волю, то вона забуде все, що тільки можна. Проте в останній частині, коли Еней вирішує вийти на двобій з Турном, аби більше не текла козача кров, то тут ми бачимо стійкість духу, його справжній моральний вигляд. Він готовий пожертвувати собою, бо не хоче втрачати своїх друзів, яких і так було багато вбито. Хіба це не яскравий вияв альтруїзму? Наче Прометей, Еней жертвує собою заради інших. у ньому поєднуються такі різні риси, пр. цьому не руйнуючи цілісність його характеру.
Під кінець твору можу сказати, що Еней є неоднозначним героєм. На перший погляд здається, наче І. Котляревський висміює з його допомогою козаків з їх гультяйським життям, з тим, що вони не відстояли Січ-Трою і змушені були шукати десь притулку. Але це не так. Автор зображує сильних, сміливих і рішучих козаків та їх ватажків, які можуть відстояти свою честь та свою рідну землю, які можуть пожертвувати собою для блага інших людей. Де ж тут хоча б натяк на висміювання та презирство?
Мені здається, таких, як Еней, годі й шукати в наш час: сильних та розумних та, разом з цим, веселих та щирих.
Немає коментарів:
Дописати коментар