30 квітня 2013 р.

Жіноча доля у творах Т.Г. Шевченка (ІІ варіант)



Тарас Шевченко відомий у світі як борець за волю та свободу України, як людина, що своїми віршами воскресала пам*ять про козаків, гайдамаків. Набагато рідше люди згадують, що Кобзар так чудово й так виразно описав образ української жінки. У різних своїх творах він зображував різних жінок у різних обставинах.



Найбільше Шевченко возвеличував образ жінки-матері. Мабуть, це пов*язано з тим, що сам він матері не мав, бо вона померла, коли Тарасу було 9 років: «…матiр добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила».
Особисто мені найбільше імпонує образ Ганни з поеми «Наймичка». Ця жінка зробила справжній материнський подвиг. Вона чудово розуміла, що сама не зможе виростити сина, не зможе дати йому належної освіти та виховання. Тому й зважилася покритка підкинути дитятко заможним людям. Але вона про нього не забула, ні! Через рік, бо раніше вона б себе просто видала, Ганна прийшла найматися до цих же людей в найми. Старі взяли її й тільки  дивувалися, як ця жінки може так любити чужу дитину.  Тільки помираючи Ганна сказала своєму дорослому синові: «Я… я твоя мати!».
Проте не всі описані Шевченком історії так закінчувалися, не всі матері піклувалися про своїх дітей. Варто згадати поему «Катерина». Під кінець твору головна героїня втопилася, а дитятко кинула напризволяще. Навряд чи я змогла б назвати таку жінку матір*ю.
Тарас Григорович дуже співчував українським жінкам. Вони не тільки трудились на панщині на рівних з чоловіками, а ще мали поратися по господарству та доглядати дітей. Він чудово розумів, як їм тяжко. Будучи викупленим з кріпацтва, Тарас зробив спробу викупити своїх сестер. Він видав збірку  офортів «Мальовнича Україна» і сподівався на виручені гроші визволити свої родину. Проте збірка успіху не мала й виручених карбованців не вистачило б навіть на викуп однієї людини, що вже про родину казати.  Кобзареві залишалося тільки оплакувати долі кріпачок, що він і робив у творах «Причинна», «Лілея», «Сон» («На панщині пшеницю жала…»)  тощо.
У поета жінка асоціювалася з родиною, із рідною хатою. Усе це він мав тільки в дитинстві. Після десятилітнього заслання він збирався (чи вже купив – точно не відомо) ділянку землі під Києвом, щоб збудувати там хату. Також Т.Г. Шевченко збирався одружитися. Останніми його спробами створити родину були актриса Катерина Піунова та кріпачка Лукерія Полусмак. Перша відмовила йому, бо він був для неї занадто старий, а Лукерію не пустив пан – хотів помститися Тарасові за минуле. Хоча ця жінка після смерті поета щороку ходила пішки вшанувати його пам*ять на Чернечу гору.
Першим і найніжнішим коханням Великого Кобзаря стала його одноліток Оксана Коваленко. Потім, коли він писав свою «Мар*яну-черинцю» (яку, до речі, їй же і присвятив), головну героїню він списав з цієї дівчини. Згадка про неї, як про щось світле, є у вірші «Мені тринадцятий минуло».
Тарас Григорович любив українських жінок, оспівував та оплакував їхню долю. Саме завдяки його творам образ української жінки так міцно увійшов у світову літературу як образ жінки сильної, незламної, хоч і нащасної.

Немає коментарів:

Дописати коментар