Жіноча доля у творчості Т.Г. Шевченка (ІІІ варіант)

Неможливо любити країну та ганьбити її народ. Тарас Григорович Шевченко любив Україну та оспівував її народ. Українців він увіковічив на папері. Найлиричнішими творами, які ми можемо знайти в «Кобзарі», є твори, які описують українську жінку.



Яке життя в часи Шевченка було в українських жінок? Одне слово – тяжке. Вони робили на панщині по шість днів на тиждень разом із чоловіками, вони мали продовжувати рід та виховувати дітей, догляд за господарством також був їхнім обов*язком.
Саме таких жінок описав Кобзар у своїх творах. Він писав про те, що бачив. А бачив він, що його мати зломилася від цієї тяжкої роботи та померла. Розумів, що таке сама доля чекає на його любих сестер. Тому й оспівав він жінку змученою, втомленою, без надії на краще майбутнє. прикладом є Катерина з однойменної поеми. Вона – покритка, яку вигнали з батьківського будинку, йде шукати свого коханого. Знайшла, але він від неї відцурався. З горя, розуміючи, що вона так і буде продовжувати тягтися по життю з дитиною на руках, Катерина пішла й втопилася. На мою думку, не можна її засуджувати за те, що вона кинула дитину. Можливо, вона думала, що синові краще взагалі такої матері не знати. Такі ж гіркі долі чекали на дівчат з творів «Причинна» та «Тополя».
Розповів нам Тарас Григорович і про інше життя таких самих покриток. Взяти, наприклад, твір «Наймичка». Ганна, головна героїня, спромоглася влаштувати життя свого сина та зробила так, що вона його виховувала.  Єдине, що засмучувало материнське щастя цієї жінки – її дитятко не знало, що вона, Ганна, його мати.
Шевченко любив образ жінки-матері. Кожен, коли його перо торкалося паперу, у кожному слові він намагався виказати вдячність до своєї матусі, яка так рано пішла, проте яка показала йому, що таке справжня родина. Поки вона була жива Тарас мав справжню родину. Згодом він намагатиметь створити власне кубельце, проте завжди йому заважатимуть люди та його власний вік. Так і помре Тарас Григорович, маючи образ щасливої родини у своїй пам*яті та в небагатьох своїх творах:
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син і буде мати,
І будуть люди на землі.

Саме наш Великий Кобзар створив унікальні образи жінок. Більшість поетів оспівували зовнішню красу жінки, а Тарас Шевченко показав багатий внутрішній світ українок.
Майже в усіх творах поета ми стикаємося з Україною: з її минулим, з її теперішнім і з мріями Шевченка про її майбутнє. Я вважаю, варто відмітити те, що Україна в усіх слов*янських мовах жіночого роду. Отже, можна сказати, що, оспіваючу долю нещасних жінок, Шевченко оспівував долю власної країни.
Чому завжди нещастя? Адже в «Кобзарі» ми можемо знайти веселі твори, які пов*язані із жінкою. На жаль, таких віршів дуже мало, проте, як приклад, вірш «Утоптала стежечку», який дуже нагадує українські народні пісні. Саме на цих піснях виростили дві Катерини, матір та сестра, сильну людну, яка згодом увіковічила їхні образи в безсмертній книзі.