Жіночу вроду оспівували поети всіх часів. Про красу душі жінки написало менше людей. Про проблеми та страждання в житті жінки творів виявилося ще менше. Усесвітньо відомий наш Кобзар належить до тих, хто описав жіночу долі з усіма її принадами та невигідностями. Він співчував жінці-удові, він возвеличував жінку-матір, він бідкався про долю жінки-покритки. Найбільше Шевченко відомий завдяки своїй громадянський ліриці, у якій він підіймав народ на боротьбу, будив від сну. Мало хто звертає увагу на такі душевні та пронизуючі твори, як «Катерина» та «Наймичка». Звісно, можна ще назвати поеми «Марія», «Слепая» тощо, проте, як на мене, саме такі дві протилежні героїні, як Катерина та Ганна найкраще допоможуть розкрити тему жіночої долі в творчості українського генія.
Катерина, попри всю попередження від людей, покохала москаля. Той поїхав на війну, але обіцяв повернутися й одружитися на дівчині. Вона йому повірила, вижидала його та виношувала їхню дитиноньку під серцем. Покриток у ті часи не любили й вважалося, що вони – ганьба на всю родину. Як і в більшості випадків, батьки Катерини вигнали:
Де світилки з друженьками,
Старости, бояре?
В Московщині, доню моя!
Іди ж їх шукати,
Та не кажи добрим людям,
Що є в тебе мати.
З маленькою дитиною на руках дівчина пішла шукати свого коханого, щиро вірила, що він її пам*ятає та признає свого сина. Не так трапилося як хотілося – відцурався її москалик, попросив «взять прочь безумную». З горя, Катря полишила свого синочка в снігу, а сама пішла топитися. Хіба можна назвати справжньою матір*ю жінку, котра кинула свою дитину замерзати в холодному снігу? Ні, Катерина думала тільки про себе. Їй навіть не спало на думку, що буде з її дитям, яка його чекаю доля. У нього не було батька, а після смерті хлопчик взагалі став сиротою. Катерину можна назвати матір*ю-зозулею, щось є у неї спільне з цією пташкою. Ганна… Вона має зовсім іншу історію. Ця панна попіклувалася про нормальне майбутнє свого сина, коли віддала його чужим людям. Вона не забула про нього, ні! Через рік вона прийшла проситися до цих же людей наймичкою. Її взяли й з того часу вона виховувала «чужу» дитину. Боже, як важко їй було! Сама собі вона створила пекло: мала сина, але матір*ю не звалася. Заради свого дитяти вона мовчала. Тільки помираючи вирішили зняти камінь з серця:
Прости мене! Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я… я твоя мати.
Хіба це не вияв справжньої материнської любові піклування про власну дитину? Я вважаю, що Ганна – це уособлення материнства.Загалом, мені здається, що в усіх цих образах Шевченко втілював образ своєї матері Катерини Якимівни Бойко, яка рано його покинула, але за короткі дев*ять років спромоглася показати синові світ любові та сімейного затишку.
Самому Кобзареві також хотілося мати власний куточок, де жили б його дружина та діти. Проте не пощастило… Може й через це він співчуває цим дівчатам, бо сам зі своїми віршами тиняється по світу й не ззнає, що йому робити.
Так як Тарас Григорович в усіх своїх віршах торкається теми України, то можна сказати, що образ матір-покритка – це образ України, якою її бачив поет. Знедолена, зі знедоленим дитям на руках – куди йде, якої долі шукає? Хто зна, може й топитися, як Катерина.
Немає коментарів:
Дописати коментар