Скільки різних тем зачепила світова література! Усіх їх неможливо згадати. Цікавою та оригінальною є тема «маленької людини» - когось непримітного, надто простого. Літературознавці кажуть, що в російській літературі першим цю тему зачепив новатор М. Ю. Лермонтов образом Максима Максимовича в романі «Герой нашого часу», який ми нещодавно закінчили читати. Продовжувачем став Микола Гоголь.
«Все мы вишли с гоголевской «Шинели»» - як сказав свого часу Ф. Достоєвський. Насправді, у Акакії Акакієвічі Башмачкінє кожен із нас може побачити частинку себе. Правда, автор зобразив його на межі гротеску: «Чиновник нельзя сказать чтобы очень замечательный, низенького роста, несколько рябоват, несколько рыжеват, несколько даже на вид подслеповат, с небольшой лысиной на лбу, с морщинами по обеим сторонам щек и цветом лица, что называется, геморроидальным. Что касается до чина, то он был то, что называют вечный титулярный советник».
Особисто мені здалося, що Гоголь просто хоче висміяти та принизити власного героя. Найперша думка була така, що Микола Васильович зневажає Башмачкіна. Тоді про який високий гуманізм, як зазначено в назві твору, може йти мова? Але з біографії автора та завдяки аналізу інших творів цього письменника ми знаємо, що він гуманіст, любить і поважає всіх людей без винятку. А такий прийом був використаний, аби привернути увагу критиків та читачів до проблеми «маленької людини».
Давайте згадаємо кого описували письменники й поети часів Гоголя? Наприклад, ті, кого ми вивчили за шкільною програмою на минулих уроках. О.С. Пушкін описував аристократів та тих, хто себе такими вважав: Євгенія Онєгіна, Лариних, В. Лєнського тощо. Тепер щодо Михайла Лермонтова. У своєму романі «Герой нашого часу» найбільшу увагу письменник присвятив військовому, успішній людині Пєчоріну, лише трошки він прочинив завісу перед образом Максима Максимовича. Але, якщо порівнювати Максима Максимовича та Акакія Акакійовича, то перший є не такою вже «маленькою людиною». Він – військовий із чином, серйозна людина, до якої з першого погляду переймаєшся повагою та довірою.
А бідний Башмачкін? Уже з опису його зовнішності можна зрозуміти, що подальше життя йому не вдалося. Його охарактеризовано як істоту ніким не оборонену, нікому не дорогу, ні для кого не цікаву. Як сказав Віктор Гюго у свої «Знедолених»: «У провинах дружин, дітей, підлеглих, слабких бідних та невігласів винуваті чоловіки, батьки, керівники, сильні, багаті та вчені». Отже, підсумуємо, що в незахищеності Акакія винна держава, установи, керівники, оточуючи.
Таким чином можна дорікнути світові за нікчемність подібних людей. Але, у цей же час, це можна й поставити в провину самому Акакію. Він жодного разу не зміг гідно відстояти своє право бути на одному рівні з іншими. Це наче палиця у двох кінцях. Через провину однієї сторони, винною стає інша.
Таке надто різке зображення проблеми має привертати до себе увагу, змушувати думати над цим. Наче смішно, наче саркастично, але, у той же час, щиро та співчутливо автор зобразив головного героя.
Немає коментарів:
Дописати коментар