Моральні уроки комедії Мольєра "Міщанин-шляхтич"

Література – дзеркало епохи. Вона відображає подій, настрої, характери та манери певного періоду та певного місця, країни. Отже нещодавно я мала можливість поглянути у дзеркало Франції 17 століття. Як же? За допомогою комедії «Міщанин-шляхтич», автором якої є Жан-Батист Поклен, більш відомий як Мольєр.




Про що ж ця комедія? Про людей, про характери, про чесність та здоровий глузд. Пан Журден, хоч і  міщанин за походженням, але заможний та авторитетний у своєму колі, хоче (не те що хоче  - просто марить) стати шляхтичем. У ті часи аристократи мали більше привілеїв, ніж буржуа: повага інших, належне виховання у дитинстві, можливість бути в оточені короля. Проте найчастіше за душею у них не було ні гроша.
Саме до таких людей належить граф Дорант, який підіграє Журдену з користю для себе. Він тягне з міщанина гроші, не віддає йому борги і дурить байками голову нещасному чоловікові. «Cherchez la femme» - цей вислів відомий з часів Олександра Дюма (його роман «Могікани Парижа»). У цьому творі важливі ролі відіграють пані Журден, маркіза Дорімена та дочка Журденів Люсіль. Пані Журден – жінка розумна, мудра, далекоглядна. Шкода тільки, що не має великого впливу на чоловіка, бо якби мала – нічого б не трапилось у цій родині. Дорімена – аристократка, вдова. До неї залицяється Журден. Не подумайте, що він закоханий у маркізу – просто у дворян «так прийнято». Але Дорант також залицяється до Дорімени. Правда, не тільки через кохання – справа в тому, що маркіза багата панна. Третя жінка у цій комедії – Люсіль. Саме вона на початку твору постраждала від батькової маніакальної ідеї стати аристократом. Просто пан Журден відмовив Клеонту, що палко кохає Люсіль, тільки через те, що хлопчина виявився не аристократичного роду.
Що ж викриває Мольєр у своїй комедії за допомогою цих кардинально різних героїв? Великий французький драматург висміює пиху, марнославство, лицемірство. Адже більшість аристократів, до яких прагнув крамар саме такі: пихаті, лицемірні, пусті.
"Мiщанин-шляхтич" - яскравий доказ "високої комедiї". За смiшними подiями комедiї ховаються серйознi висновки, а комiчнi образи стають сатиричними. Поведiнка Журдена та Доранта зумовлена їхiм становищем у суспiльствi. Журден прагне стати шляхтичем, щоб довести всiм i собi свою значимiсть (хоча його і так поважають). Але Мольєр показує, що людину треба цiнувати такою, якою вона є, що кожен повинен робити в життi свою справу. Дорант - аристократ, але нiчого, крiм титулу, у нього немає: нi грошей (їх вiн позичає у Журдена), нi аристократичних, пiднесених почуттiв. Вiн використовує Журдена, щоб справити на Дорiмену враження багатiя. Маркiза ж дає згоду на шлюб тому, що вважає Доранта дiйсно тим, за кого той себе видає. Її розчарування автор мудро винiс за межi свого твору.
Комедія створена для того, аби сміятися, та Мольєр змусив комедію висміювати. Він висміяв людей «блакитної крові» (на прикладі того ж Доранта) та показав мудрість, розсудливість, гострий розум та чисту душу простих людей: пані Журден, Клеонт, слуга Ков*єль.
Отже, ця комедія є актуальною у наш час, вона дає нам безцінні уроки життя. Ніколи не треба намагатися сісти не в свої сани, ніколи не треба бути пихатим та, найголовніше, треба цінувати те, ким ти є.