Цiлу нiч у пригородi йшла тихо, але й безупинно робота:
насипались землею лантухи, плелися тури з верболозу i набивалися глиною, уставлялися в двi айв три перiї дубовi мажi, окутi добре залiзом,- найкраща оборона рухома супроти нападу кiнницi,- пiдглибшались рови i окопи, перетаскувались майже на плечах бойовi всякi прилади - гармати, дiла i гакiвницi. Поважно, порядно, без зам'ятнi, з безперечним послушенством сотниковiй волi, з епiчним спокоєм i навiть веселим гумором чинилася справа.
- А нуте, хлопцi, тягнiть сюди, на середину, нашу паню пузату та постелiть постiль добрячу, обложiть її гаразд турами та подушками, набитими глиняним пухом.
- Ми нашу товстопузиху обложимо, пане сотнику, як гетьманшу, а вона за те нам подякує, - вiдгукнулись у темрявi зiгнутi спини, що по кругляках тягли гужем широкогорлу гармату.
- Ще б не подякувала? Як плюне, дак будуть ляшки-панки протирать очi! - весело додали тi, що коло бiйницi заступами та лопатами працювали.
- Запорошить! - завважив, усмiхаючись, i пан сотник.- А ви ще, хлопцi, приволочiть їй до гурту й до бесiди хоч зо двi панянки та приладнайте їх по обiруч у панi; нехай вони втрьох завтра побрешуть та поприскають трохи на вузенький той шлях, дак менi навiть цiкаво, як до наших добродiйок дiстануться непроханi гостi.
- Повинно не iначе, як рачки або шкереберть, - постановив Шрам - зналий запорозький гармаш, пiд чиїм доглядом i риштувались бойовi озброєння.
- Вiрно! - змiцнив i пан сотник. - А ось, Шраме, я ще мiркую у цi закутки приладнати по двi гакiвницi i по двi плющихи в додачу. (Плющихами в iнших мiсцинах звалися баштовi рушницi з широкими на кiнцi i сплющеними гирлами).
- Чого й краще! - згодився Шрам.- Коли б навiть i гетьманша з панянками не зупинила безглуздих, то можна буде їх покропити ще нахрест.
- А ми ще з-поза маж почастуємо, то й будуть вiтанням контентнi, - пояснив сотник.
- Потiха, та й годi! - додали з реготом ближчi чуприни.
- Тривайте, братцi! - укинув з тривогою сивоусий козак. - А де ж нашi баби-цокотухи? Без них, бра, i свято не в свято!
Всi сполошилися й оточили дiда кружком.
- Як без бабiв? Без бабiв неможливо! Вельможнiй гетьманшi i панянкам буде скучно без баб, та й нам самим за їхньою лайкою охвiтнiше! - загомонiли довкола.
- Не турбуйтесь! Бабiв я волочу! - почувся з пiтьми голос хорунжого. - Двi захопив, а чотири на всяку пригоду лишив у мiстечку; та й важкi ж, проклятi,- по три пари волiв ледве тягнуть.
- Нам i двох досить, адже й двi баби ярмарок чинять, - завважив пан сотник, i юрба вiдповiла на те спiльним реготом. - Ти от, Шраме, упорядись з жiноцтвом: ти ж коло цього дiла ходити зугарний!
- Коло баб'ячого? - засмiявся Шрам. - Воно хоч у нас, у Сiчi, за цей крам частували киями, ну та ачей господь бог i неука умудрить: ми цих бабiв мiж панянками та плющихами приладнаємо, дак вони у свiй час як вергонуть галушками та горохом, то й вийде лишень "пшепрашам"!
- Ух, славно! Баби нашi, верещухи-брехухи! - зрадiли козаки своїм любим i погладили ласкаво по мiдяних пащах.
- А в мiстечку що дiється? - спитав хорунжого сотник.
- А тамечки Максим Розсадилоб з левенцями порається- пiдновляють окопи, розставляють гармати i запасають припасу; а як упораються, так лишать там на сторожi вартових, а самi з припасом прибудуть сюди.
- Добре,промовив пан сотник, - так ми до свiту геть-геть улаштуємось i вхитримося ще й вiдпочити, поки вилежуватись будуть вельможнi панята. Ну, а у млин пiд лотоки на чати готуються?
- Авжеж, пане сотнику! Вернидуб бере десять чоловiк з левенцiв та тридцять з охочих...
- О? То чудесно! - заспокоївся сотник.- Дружнiше, хлопцi, метнiться, напружтесь та кiнчайте роботу!
Всi заметушились. У хмурiй пiтьмi, завiянiй ще туманистою мрякою, на плямах мутного одсвiтку з лiхтарiв ледве мрiлися широкi плечi та могучi розхристанi перса, що згиналися й розгиналися нишком. Скаженiла негода; лютував вiтер; холодний дощ, а то й ожеледь аж рiзали по виду, а козаки в самих сорочках, що парусили на вiтрi, та в широких штанях з такою втiхою походжали, немовбито душної лiтньої ночi, чекаючи до розмови коханку.
Коли всi землянi роботи було скiнчено, гармашню геть розставлено, бойовий припас знесено i розпайовано до потреби по торбах козачих, тодi пан сотник зiбрав усiх оборонцiв край своєї мажi i мовив:
- Ну, тепера, товаришi-братове, все готово до зустрiчi гостей - i кавуни, i галушки, i горох, i капуста, i пиво червоне, так i нам оце слiд перед бенкетом смикнуть оковитої. Тiльки слухайте мого розпорядку: ти, Шраме, заправляй панями i бабами; ти, Лобуре, засядь з своєю лавою в правий закуток, а ти, Жидолупе, - у лiвий; хорунжому доручаю тридцять Вернидубових левенцiв та сiм десяткiв охочих,- це задля випаду до потреби... щоб в усiх келепи, шаблi, й ножi, та пiстолi, а то й списи. Та слухайте ще, братове,- у стрiльбi не хапатись, не метушитись i не пускать набоїв на вiтер, а мiритись добре, аби кожна куля козача несла смерть, кожна бомба-погибель: адже їх - ворогiв i поганцiв - як сарани, цiлi хмарища, так, спасибi боговi, мета буде ловка. Ну, а тепер по трудах вип'ємо.
Кашовар налив перший кухоль пану сотнику, i той, пiднявши його угору, промовив:
- Ну, дорогi мої друзi i браття, - за святу вiру, за волю, за нашу матiр Вкраїну i за вас за орлят! Хай вороги не потiшаться нашою полохливiстю та покорою, а хай у сто крат заплатять за кожну душу козачу! Покажемо, братцi, цiлому свiту, як ми умiємо за праве дiло стояти, як ми умiємо весело й умирати.
- Покажемо, пане сотнику, покажемо! - розлiгся дружний галас навколо.
- Ну, випийте ж тепер кожен по кухлю та розставте вартових на чатах, а пластунiв пошли, Шраме, на засiди; решта ж спочиньте трохи перед весiллям.
- За твоє здоров'я, пане сотнику! - всi вiдгукнулися радо i по черзi, з повагою стали до кашовара пiдходити.
За пiвгодини все козацтво бентежно попiд валами та пiд возами лежало, i тiльки-но буйний висвистував якусь-то погрозу.
Нарештi прокинувся день i глянув на свiт божий пiдслiпуватим, сльозовистим оком; в пригородi застав вiн усiх козакiв i жвавих, i бадьорих, i веселих, при дiлi: iншi вигострювали шаблi й ножi, iншi переносили в потрiбнi мiсця припас i оружжя, iншi налздовували у рушницях кремницi, iншi чинили коротку молитву, а здебiльша лежало по валах та по мажах i, смокчучи люльки, пантрувало пильно за кожним рухом ворожим.
А ворожий табiр починав уже теж ворушитись i розповзатись чорними плямами, мов збентежений той мурашник. Праворуч, за греблею, незграбною хмарою насовувались татари; лiворуч, коло польського генерального обозу, риштувались лавами польськi улани й драгуни; i в далинi млистiй можна було вiдрiзнити високi кiвери вiд живчастпх патлатих шоломiв. Посерединi густими потугами згромаджувалась пiхота.
На бiлому пишному румаку у многоцiннiй збруї виїхав граф Потоцький i зупинився на найвищому горбику; за ним тягся потужного лицарства поїзд. Гетьман глянув на башти розкiшного замку, що красували з-за широкого ставу, глянув на мiстечко i пригород, що тулились до скелi пiд крилом його i були сповитi мертвим покоєм, глянув навколо i здивувався, що й досi ще нападу не почато.
Генеральний обозний пояснив яснiйшому графовi, що польний гетьман казав перетягти спочатку на греблi гармати i розгрюкати окопища, а потiм уже на здобут мiста рушити.
- З такою рванню та ще церемонiї вигадав? Послать миттю татар i розчавити вiдразу гадюк у їхнiм кублi,- спалахнув Потоцький.
- Татари зреклися вiд штурму,- вiдповiв обозний.
- Гiєни падлючi! - процiдив з злобою гетьман. - Тiльки на падла збiгаються! Так женiть до напольного гетьмана i вiд мене накажiть, аби зараз п'ятсот чоловiка нiмоти i тисячу наших на пригород рушили i гарда добули,- я хочу ниньки обiдати в замку.
Генеральний обозний послався вiддавати накази, i за пiвгодини на краю вузького шляху, що вiв аж до пригорода, лаштувалась уже грiзна батава.
- Чого це пани-ляхи; так довго морочаться? - спитав сотник, занудившись чеканням.
- Уже на шляху готуються, дурнi,- вiдповiв Шрам iз бiйницi.-Ти, батьку, дозволь менi першому привiтати їх гостинцем.
- Та тобi, Шраме, завсiгди щонайперша шана у бога,- згодився сотник, смакуючи люлькою, i сам зiп'явся на мажу, щоб полюбувати першим привiтом.
- А славно обмерзли голощоком окопи,- завважив вiн, глянувши,-от для ворiженькiв буде скобзалка напрочуд.
- Так, так! - вiдiзвався й Шрам.- Михайло святий нам спомiг.
Шляшок до окопищ звивавсь понад берегом i тулився одним боком до ставка, а другим - до узбочi, що стрiмкою кручею зривалася вниз до страшного провалля; чим ближче до пригороду, тим урвище ставало i глибшим, i жахо-витiшим: в одному мiсцi воно вузило шлях до шести сажнiв, потiм знову вiдходило i знов наближалося, утворюючи якусь площину на взiр виспи, якої ворогам було не примiтити. Довгастими лавами, пiд згуки литавр i сурем, напасники рушили весело, оглядно.
- Гармашi, пильнуй!-командував Шрам.-Набивай бабiв дрiбною картоплею, а панiй - галушками, а гакiвницi й плющихи - горохом, наводь усi метко на тамту площину, пiдготуй на змiну набої, i як махну люлькою - шквар!
- А в вас, хлопцi, чи рушницi готовi, чи на поличках є порох? Оглядiть, пiдсипте сухого! - обернувся до козакiв, що за возами засiли, пан сотник.
- Усе, батьку, напоготовi, тiльки гукни! - вiдмовили з-поза маж веселi обличчя, хочай очi їм блимали лиховiсним вогнем.
Батава дiйшла до вузької перейми, зупинилась у непевностi, боячися пастки; але, завваживши, що далi шлях ширшав i що, дасть бiг, не буде жодної вiдсiчi, рушили наперед.
А Шрам за ворогами пильно зорив, i коли останнi зайшли на площину, вiн махнув люлькою. Блиснув вогонь, здвигонулась земля, i здригнули, задзвенiли залiзом вози, iз пащiв у баб i панянок вибухнули довгими цiвками густi клубища бiлого диму i розiслалися по шляху широкими колами. Сила смертей, рiжучи з виском i свистом сполохане жахом повiтря, ринула на голови згвалтованих лав; пекельний борвiй змiшав i зiм'яв ураз людську зграю, за хвилину ще огрядну й грiзну, а тепера розметану i повалену в порох,- сотнi молодих, жизнедужих побратимiв скошено рукою кревних братiв, i осквернилася рiдною кров'ю омита земля, i повисли в повiтрi крики на пробi, i лемент, i обiрваний стогiн...
Збилася в купу юрба i почала давить один одного; iншi зривалися з узбочi у провалля, iншi кидались у воду; решта посунули було навпаки, так трупи загородили й без того вузький перехiд, а новий вибух з баб i панянок розкидав їх грудою навкруги; з нестяму i жаху кидали безталаннi геть зброю, кидалися ослiп зi скель, ринули у плин по крижанiй водi i, задубiвши, зразу пускалися на дно...
- Tausend Teufel! - покрикнув нiмецький проводир.- Наперед! Не то вони, собаки, нас тут, як курчат перелуплять!
- До зброї! Бiгцем! - розляглася i в другiм мiсцi команда.
Звиклi до послушенства i до бойового вогню нiмцi рушили першi, а за ними пiшли й поляки. При виходi з другого ще вужчого, переходу зустрiв їх вибух гарматний i вчинив жаховиту руїну; чавун i свинець пронизували з шкваром ряди, крушили кiстки, обляпували мазкою живих; охопленi жахом мiзернi купки вганялися i в ставок, i в провалля, i вперед... Але ледве надбiгли кiлька крокiв завзятi, як пiдпали пiд перехресний вогонь з гакiвниць i плющих який нiвечив їх украй; проте недобитки, з палу не тямлячись i нiчого не бачачи в диму, навмання, ослiп все ще ринули до окопищ.
- А нуте, хлопцi, тепера наша черга! - крикнув сотник i двiстi жерел, виставившись iз-за окопищ, затрiскотiло у перса недобиткiв могутньої сили.
Розсатанiлi, з скаженим жахом на обличчi, злиденнi останки кинулись у рiв, а звiдтiля поп'ялись на вали... I вони, сп'янiлi вiд помсти, таки дiстали б мети, i не одна б козача душа попрощалася з бiлим тiлом, коли б не пошклила валiв ожеледиця: забiсованцi кидались на окопища i склизили шкереберть у рiв, збиваючи з нiг товаришiв.
- Гляньте-бо, хлопцi, як ляшки-панки скобзаються! - смiявся сотник.
- Занятно! Го-го-го! - реготiли хижим реготом козаки кепкуючи над нiмцями та ляхами.- А нуте, нуте! Поскобзайтесь трiшечки ще, а ми вам носи пiдлатаємо.
- Агов, хлопцi! Локшiть їх упень! - крикнув сотник i випалив iз пiстоля у нiмецького ватажка, що кричав мов скажений:
- Donnerwetter! Бийте тих хлопiв!
Молодий бiловусий нiмчина тiльки руками розвiв i навзнак упав нерухомо.
Почалась рiзанина, та ненатла, огидна, звiряча рiзанина коли чоловiк, сп'янiлий вiд кровi, розсатанiлий вiд гвалту, запiнившись, з хижим реготом б'є нещасного, безоружного брата, що плазує край нiг i благає, на бога, пощади.
А з вишнього замка, з дзвiницi, назустрiч звитяжному галасу i стогону бездольних скональцiв линув урочистий дзвiн i велебний псалом славословцiв до господа, i всi отi згуки разом неслись за крайницi життя, аж до небесних осель бога любовi та ласки...
Немає коментарів:
Дописати коментар