Часто ми обираємо книжки за назвою чи обкладинкою й набагато рідше за порадою. Звісно, важко знайти людину, яка б не чула про роман Льва Миколайовича Толстого «Анна Кареніна» та про його сюжет: жила собі панночка, закохалась в офіцера, стрибнула під потяг. Хто головний герой? Звісно ж, Анна Аркадіївна Облонська-Кареніна!
Але така відповідь не зовсім правильна. Протягом усього твору поруч із Анною розвивається лінія Костянтина Левіна. Отже, у цьому романі є два головних актори, які так примудрилися розділити сцену, що зустрічаються тільки наприкінці останнього акту.
Спочатку автор створив Анну. Саме завдяки цій героїні з*явився весь роман, вона – основа та кістяк. Розповідь про життя цієї жінки є розповіддю про зруйновану родину, втрачені надії, нещасливе кохання та аморально-правильне суспільство. Анна просто хотіла щастя, жіночого щастя. Їй вдалось пізнати радість материнства, але в її грудях жодного разу не палав вогонь чистого кохання, аж поки Кареніна не зустріла Олексія Вронського. Заради цього вогню вона відмовилася від родини, репутації та спокою. Цей вогонь кинув жінку під колеса потягу.
А як суспільство поставилося до цієї грішниці? Якби Анна просто кокетувала із молодим офіцером чи «таємно» зустрічалася (як це робили Бетсі Тверська чи Стіва Облонський), то така поведінка навіть схвалювалася в аристократів 19 ст. А такі відверті стосунки! Відразу знайшлися десятки моралістів, що на всі голоси звинувачували бідну панну в перелюбстві та гріхопадінні. Така поведінка була скалькована із представників вищих кіл європейський країн.
Отже образ Анни Кареніної не тільки зображує долю нещасної жінки, а й засуджує тогочасне суспільство з його манерами та неписаними правилами. Лев Толстой, як і Федір Михайлович Достоєвський, засуджує європеїзацію Росії. Страждання Родіона Раскольнікова та Анни Кареніної мають багато схожого (муки совісті, моменти каяття та прозріння). Традиційно, за уявленням Толстого, жінка мала бути матір*ю багатодітної родини, такою собі слов*янською богинею Берегинею, що спустилася на землю.
Костянтин Левін був створений на противагу Анні для того, аби якось врівноважити роман. Він є шукачем істини й якоюсь мірою списаний з Толстого. Розумний, сильний Костянтин любить свою землю, свою Батьківщину. Він також любить свою дружину Кіті. Ця людина відчула у своєму житті й страх, і відчай, і справжнє щастя. Саме після довгих випробувань йому відкрилася істина, яку він шукав. Щось усередині (чи зовні?) вказало Левіну шлях «що наші кревні йшли».
Костянтин й Анна опинилися в однакових обставинах, за крок до смерті від відчаю. Проте чистий душею та помислами чоловік встояв, а вбита сумнівами та зневагою жіноча душа піддалася спокусі знайти спокій. Я хочу додати, що образ Кареніної більш ліричний, сповнений почуттів та драматизму. Левін, правду кажучи, теж іноді постає перед нами тендітним та люблячим, як, наприклад, в момент другого освідчення Кіті. Але частіше він діє продумано, зважено, намагаючись забити в куток емоції.
Що ж, два різні персонажі, дві різні долі. Як добре сюди підходить епіграф «Капітанської дочки» О.С. Пушкіна «Бережи честь замолоду». Імпульсивна Анна підділася почуттям і втратила все; спокійний, трохи меланхолійний Костянтин зберіг рівновагу між розумом та серцем і вийшов на вірний шлях.
Немає коментарів:
Дописати коментар