Якщо людство чимось захоплюється, то це щось дійсно чудове. Виходить новий фільм і всі кричать, які красиві актори та чудові спец ефекти, а що ж стосовно книг? Я впевнений, що комерція вбиває сучасну літературу, тому окрему увагу приділяю саме класичним вторам, перевіреним часом. На даний момент мова піде про роман Ф.М. Достоєвського «Злочин і кара».
Спочатку здається, що нічого, окрім історії юнака Раскольнікова ми не побачимо. А от і ні! Звісно, Родіон є головним героєм, проте не єдиним. Кожен, кого описує автор, є носієм якоїсь ідеї, образу. Усі разом дійові особи утворюють «Людську комедію» Оноре де Бальзака в мініатюрі. Вони такі різні, такі прості та зрозумілі. Отже, яка їх роль у романі?
Це питання - головна проблема мого твору. На мою думку, ті, хто кажуть, наче цей витвір мистецтва втратив свою актуальність, дуже помиляються. Чому Родіон Раскольніков зробив те, що зробив? Навіщо?
Його положення в суспільстві, події, що траплялися в житті юнака, сама атмосфера підбивали хлопця зробити хибний крок. А моральне падіння Соні? Усе, що трапляється із героями, є наслідком впливу суспільства. У наш час багато молодих людей також стають жертвами суспільного впливу. Хто підіймає голову й бореться до останнього, а хтось, як Родіон Раскольніков, підпадає під цей вплив, керується ним, вважає наслідки такого впливу своєю власною думкою.
Деякі опиняються в Сониній ситуації з розряду «так треба». Дівчина мала піклуватися про свою родину й чудово це розуміла. Вона зробила те, що мала зробити. Взагалі, суспільство може засуджувати таких людей, але, будьмо людяними, ми не знаємо причин падіння й автоматично позбавляємося права звинувачувати та поливати брудом інших.
Часто зустрічаються такі люди, як Свидригайлов. Вони живуть у своє задоволення, керуються власними інтересами. Простіше кажучи, вони є егоїстами й повністю негативними персонажами. Але хіба так, хіба був Свидригайлов повним егоїстом? Не зважаючи на те, що він був персоною нон грата в родині Раскольнікова, а отже фактично ставав ворогом його друзів, наш герой допомагає й Дуні, і Мармеладовим, і якомусь незнайомому дівчиську. Хіба можна назвати таку людину егоїстичною та себелюбною? Ні.
Розбирати образи героїв роману можна й надалі, не впевнений, що мені вистачить місця та часу. На завершення хочу сказати, що Федір Михайлович намагався показати різнобарвність людської душі. Не можна ділити все на чорне та біле, засуджувати, принижувати. Люди різні, люди змінюються, кожен має свій власний шлях. Навіть серед бруду може вирости найчарівніша квітка, навіть до найтемніших закутків душі може потрапити сонячне світло.
На мою думку, саме різноплановість людської душі є головним філософським питанням роману «Злочин і кара». Вплив на людину суспільства, виховання та якогось внутрішнього голосу також варто віднести до цієї теми. Я впевнений, що дуже важко прочитати один раз цей твір і зрозуміти усю його філософську та етичну суть. Якщо про філософську частину я вже сказав, то варто підбити підсумок етичної. Цей підсумок звучить, наче заповідь: «Не засуджуй». Жоден із людей не має права тикати пальцем в іншого, висміювати чи принижувати його.
Немає коментарів:
Дописати коментар