Коли ми дивимося фільми, то обираємо акторів, які нам подобаються чи своєю майстерністю, чи красивою зовнішністю. З книжками така сама ситуація. Частіше ми опираємось на опис, зроблений автором, та на думку самого автора. Ну, звісно ж, не останню роль відіграє власна фантазія, яка навіть заклятого ворога може зробити білим та пухнастим.
За шкільною програмою мені довелося прочитати роман у віршах О. Пушкіна «Євгеній Онєгін». Моя тітка, учитель української мови та літератури, давно радила мені цей роман для читання на дозвіллі, проте я була впевнена, що не знайду нічого цікавого в класичному творі, якому так багато людей співають дифірамби.
Перед тим, як читати «Євгенія Онєгіна», я вирішила подивитися американський фільм, знятий у тисяча дев*ятсот дев*яносто дев*ятому році. Мені відразу сподобалася Тетяна Ларіна, яку зіграла молода американська актриса Лів Тайлер. За цю роль вона отримала нагороду «Золотий Овен», як визнання від Російської спільноти кінематографа. Це кіно настільки мене вразило, що я вирішила прочитати книгу.
Як виявилося, актор, хоч який майстерний, не завжди здатен передати характер героя так, як його описав автор. Так і Тайлер це вдалося не до кінця, хоч вона вийшла справжньою Тетяною Ларіною, як на мене. Проте книжна Тетяна мені сподобалася ще більше.
Олександр Сергійович зобразив її щирою, сором*язливою дівчиною із відкритою душею. Це тендітна панночка із рожевими мріями. Але такою ми бачимо її на початку твору. Можливо, такою вона залишилася на все життя, а може змінилася.
Під час другої зустрічі з Онєгіним Тетяна уже не Ларіна, бо заміжня, і вже не така мрійлива. Це – жінка, яка твердо стоїть на ногах і розуміє свої обов*язки. Саме ці обов*язки та зобов*язання (у її випадку це різні речі) героїня ставить вище за власні бажання та почуття. Яскравим прикладом цього є її відмова Євгенію, коли той зізнався їй у коханні. Жінка із радістю прийняла б це признання, вона готова була відповісти тим самим, проте не стала. Вона одружена – саме це зупиняло Тетяну. Може, у подальшому житті вона була нещасна, а може звикла й покохала свого чоловіка.
У якості висновку можу зазначити, що Тетяна Ларіна хоч і виросла тихою меланхолійною дівчинкою, проте життя змінило її на мудру й розважливу жінку. Я знаю тільки одну літературну героїню із якою можна порівняти молодшу із сестер Ларіних. Це Еллін О*Хара. Хто читав книгу «Віднесені вітром», написану Маргарет Мітчелл, той зрозуміє чому. Обидві жінки стійкі духом. Якщо про Тетяну я вже розповіла, то подібна історія в Еллін. Її коханий загинув через примхи родичів і ця, тоді ще дівчина, Еллін Робіяр, вирішує поїхати із рідної Савани й ніколи не повертатися назад до рідних. Саме тому вона, статна красуня, виходить заміж за непривабливого коротуна-ірландця Джеральда О*Хара.
Я назавжди залишу в собі образ Тетяни Ларіної як приклад тендітної душі, загорнутої в міцний нежіночий характер. І ще буду робити так, як не зробила Тетяна – буду добиватися того, що хочу понад усе.
Немає коментарів:
Дописати коментар