Іван Якович Франко є справжнім генієм українського народу. Він такий різний: його твори то закликають до боротьби, то відкривають найпотаємніші порухи душі, то являють собою сплеск найрізноманітніших емоцій. Перлиною творчості Каменяра є «Мойсей».
Для того, щоб зрозуміти цю поему, її варто перечитувати багато-багато разів. Вона – крик авторської душі. Усі, що частинках вкладено в інші твори, зібралося докупи в цій філософській поемі.
Найбільш емоційно сильним я вважаю пролог. Яким же було моє здивування, що цей уривок був написаний за одну ніч, просто, аби заповнити пустій аркуші. Історія була така… Поему Іван Якович віддав на читання Михайлу Мочульському. Той, не довго думаючи, відніс її до друкарні пана Бернадського. Коли вийшла збірка, то виявилося, що перші декілька аркушів пусті. Бернадський попросив І.Франка написати щось. На це поет якось просто відповів: «Добре». Наступного дня до друкарні прийшов невиспаний Франко із прологом у руках.
Сама поема відображає у собі зростання свідомості народних мас. Спочатку народ сліпо довіряв Мойсею, потім почав у ньому сумніватися, ледь не прогнав, а наприкінці схилився перед мужністю цього «дідуся слабосильного» і пішов за його наступником Єгошуа.
Мойсей самовіддано слугував своєму народові, але в якусь мить, дякуючи старанням Азазеля, почав сумніватися: «Може, нічого нема? Це все тільки через мене?». Але він продовжував молитися, просив показати йому шлях, поговорити з ним, довести, що все, що було, правда. Така стійкість духу, зображення боротьби всередині особистості (достатньо сильної особистості) варті хвали.
Кожним своїм словом, кожною строфою Мойсей закликає до боротьби заради кращого життя, він продовжує нелегкий шлях, бо має виконати те, що визначено наперед. Головний герой засуджує рабський дух покори та зневіри, який витає над місцем зупинки іудеїв.
Чудово використана казка про царя рослин. Вона наче підштовхує нас до аналізу твору. Мені здалося, що в поемі тереном можна назвати самого Мойсея. Цей пророк не шкодував свого життя, своїх сил заради щастя інших. він готовий був пожертвувати своїм життям, аби лише відкрити очі цим маловірним дітям Бога. Його душа була переповнена невимовним жалем та безграничною любов*ю до свого народу, народу, який зневажав його, хотів кинути в нього камінням.
На мою думку, я ще занадто молодий, аби глибоко сприйняти та оцінити усю силу цього твору, його емоційність та неперевершеність. Якщо щось і може мати вплив на людські душі та розуми, то тільки такі незрівнянно сильні твори, як філософська поема «Мойсей» Івана Яковича Франка.
Для того, щоб зрозуміти цю поему, її варто перечитувати багато-багато разів. Вона – крик авторської душі. Усі, що частинках вкладено в інші твори, зібралося докупи в цій філософській поемі.
Найбільш емоційно сильним я вважаю пролог. Яким же було моє здивування, що цей уривок був написаний за одну ніч, просто, аби заповнити пустій аркуші. Історія була така… Поему Іван Якович віддав на читання Михайлу Мочульському. Той, не довго думаючи, відніс її до друкарні пана Бернадського. Коли вийшла збірка, то виявилося, що перші декілька аркушів пусті. Бернадський попросив І.Франка написати щось. На це поет якось просто відповів: «Добре». Наступного дня до друкарні прийшов невиспаний Франко із прологом у руках.
Сама поема відображає у собі зростання свідомості народних мас. Спочатку народ сліпо довіряв Мойсею, потім почав у ньому сумніватися, ледь не прогнав, а наприкінці схилився перед мужністю цього «дідуся слабосильного» і пішов за його наступником Єгошуа.
Мойсей самовіддано слугував своєму народові, але в якусь мить, дякуючи старанням Азазеля, почав сумніватися: «Може, нічого нема? Це все тільки через мене?». Але він продовжував молитися, просив показати йому шлях, поговорити з ним, довести, що все, що було, правда. Така стійкість духу, зображення боротьби всередині особистості (достатньо сильної особистості) варті хвали.
Кожним своїм словом, кожною строфою Мойсей закликає до боротьби заради кращого життя, він продовжує нелегкий шлях, бо має виконати те, що визначено наперед. Головний герой засуджує рабський дух покори та зневіри, який витає над місцем зупинки іудеїв.
Чудово використана казка про царя рослин. Вона наче підштовхує нас до аналізу твору. Мені здалося, що в поемі тереном можна назвати самого Мойсея. Цей пророк не шкодував свого життя, своїх сил заради щастя інших. він готовий був пожертвувати своїм життям, аби лише відкрити очі цим маловірним дітям Бога. Його душа була переповнена невимовним жалем та безграничною любов*ю до свого народу, народу, який зневажав його, хотів кинути в нього камінням.
На мою думку, я ще занадто молодий, аби глибоко сприйняти та оцінити усю силу цього твору, його емоційність та неперевершеність. Якщо щось і може мати вплив на людські душі та розуми, то тільки такі незрівнянно сильні твори, як філософська поема «Мойсей» Івана Яковича Франка.
Немає коментарів:
Дописати коментар