"Оборона Буші", гл. 5

Потоцький любував з пригорку за ладним, огрядним рухом могутньої пiшаницi i з нетерплячкою чекав тої митi, коли вона, проминувши залому, стрiмголов кинеться на вали i розчавить жменю безглуздої рванi, що зважилась його незчисленнiй, необорнiй потузi опiр давати. А бути може, отi злиденнi тхори повтiкали i хоробра батава перейде без постраху Бушу i придбає Лянцкоронському довiчну неславу за його полохливi, пiдслiпi поради? Це зовсiм можливо: нi пострiлу, нi погуку, нi шелесту... А це враз несподiвано з далеких валiв вибухнуло i покотилося два поклуби бiлого диму, а за хвилину здвигнулася земля i розлiгся грiм у повiтрi аж до темного лiсу, розсипавшись по йому гуркотнею. Шелеснувся кiнь пiд Потоцьким убiк i захрiп, почувши, що наступає жах. Не встиг пан гетьман вiд подиву й стямитись, як гримнув знову гуркiт другий, а потiм i третiй...

"Оборона Буші", гл. 6

- А що, хлопцi, чи повкладали усiх ворiженькiв спати? - запитав сотник у козакiв, що по кладках iз рову вертались до маж.
 - Усiх, батьку, до єдиного,- вiдповiв сивоусий запорожець,- одному нiмотi не хотiлося страх як з оцим свiтом прощатись - усе махав шаблею, боронився, дак я таки його упрохав, садонувши пiд ребро списом поштиво... ну й послухався, язика показав...
 - Це вiн тобi в насмiшку, на глум,- засмiявся Шрам.

"Оборона Буші", гл. 7

Пiд кам'яним склепiнням на греблi, саме пiд яловим спуском, що мався на повiдь, була порожня мiсцина, яка льохом тяглась i пiд млин; з цих льохiв було вийстя одно пiд лотоками, i в них засiла Вернидубова ватага з десяти левенцiв, запеклих i завзятих у сiчi, i з тридцяти охочих, ще не скурених димом. Усi вони, зiгнувшись, навколiшках чи майже лежачи, тислись пiд темним склепiнням у печерi; тiльки через вийстя досягав туди неповним променем свiт, та й те на тепер було завалено каменем. Край самої продушини лежав Вернидуб i пильнував за ворожими рухами; на цьому просвiтку вирiзувалась показно широчезна спина i груба, жилава шия, на якiй придобно було б гнути обiддя.

"Оборона Буші", гл. 8

 Сивий, зовсiм лисий дiд стояв у бiйницi рогової башти i пильно стежив старечими очима за боротьбою; бiля його стояла блiда, зi зцiпленими зубами, з божевiльне уткнутим в пригород поглядом Катря; вона не почувала, де вона стоїть i ще робиться навколо. Душа її, покинувши тiло, здавалось, тiнню лiтала над пригородом, шукаючи межи уламками свого дорогого хорунжого.

"Оборона Буші", гл. 9

В пригородi за пiвнiч кипiла хаплива робота: пiдсипали вали, плели новi тури, лагодили вози, клали прямо долi безнадiйно пiдбитi гармати, а до других станки з-пiд возiв пiдставляли.

"Оборона Буші", гл. 10

Орися вийшла з церкви, прямуючи до околишньої вартової башти; там вона помiж лежавшим бойовим припасом знайшла цiлий жмуток гноту i поклала його у фартух; потiм з цiєю ношею вона зiйшла з муру до покою хорунжого. На порозi сидiла, наче статуя, Катря, склавши на пiдобгатих колiнах руки й схиливши безнадiйно голову, обважнiлу вiд надсильних страждань. Орися окликнула свою подругу, але остання не поворухнулась навiть, так далеко була вона в той час вiд цього мiсця.

"Оборона Буші", гл. 11

 На радi перше слово, певна рiч, було дадено панотцевi.
 - Дiти мої! - почав вiн, розмiркувавши гаразд над змiстом листа Лянцкоронського.- Я вбачаю, що в цiй магнатськiй ласцi обiцяно вам тiльки життя, а про нашу святиню, за яку ви й проливаєте кров, не згадано анi жодного слова, - її призначено на руїну й блюзнiрство.
 - Не продамо нашої церкви i за наше життя! - вигукнув старий, сивий запорожець, що теж прийшов на раду.

"Оборона Буші", гл. 12

 Лянцкоронський, одержавши звiстку, що козаки зреклися його умов, поручив закiнчити облогу Чарнецькому. Вночi Чарнецький присунув до пригорода гармашню i поставив її на окопах. Уночi ж обережно, гаразд замерзшим ставом, рушили й татари, оточивши мiстечко.

Typical Ukrainian Family (informal letter)

Dear Jared,                                                              
It was really great to hear from you. I got your letter yesterday and decided to write back straightway. It was interesting to hear that a lot of our stereotypes about American people are groundless. I was asked about our life. As I understand you’re interested in a life of typical Ukrainian family, aren’t you? I’ll tell you everything what I can.

Найважчий труд – це творення самого себе (самовдосконалення)

Французький письменник 19 ст. Еміль Золя свого часу сказав: «Єдине щастя в житті – це постійне прагнення вперед». Будь-хто, кому вдалося якось покращити себе, погодиться із цим висловлюванням, але додасть, що це кропіткий труд, тяжка праця.