Що керувало людьми в усі часи? Жага до влади. Заради неї проливалися ріки крові, летіли голови. То що ж ми маємо на увазі, коли кажемо це магічне слово? На мою думку, влада – це можливість милувати та карати, прощавати та мстити, керувати не тільки своїм життям, а й чужими.
У романі М.А. Булгакова «Майстер та Маргарита» Воланд та Понтій Пілат є уособленням влади. Звісно, можна сказати, що певну владу мали, наприклад, і Берліоз, і Маргарита, і навіть С. Ліходєєв але це була не та влада. Отже, я хочу розглянути два випадки, коли проста людина стикалася із уособленням влади: зустріч Пілата з Ієшуа та зустріч деяких героїв роману, а особливо Майстра, із самим Сатаною.
За хронологічною послідовністю першим йде «жестовий пятый прокуратор Иудеи, всадник Понтий Пилат». До речі, прокуратор – це управлінець, який представляє орган влади і здійснює керування на певній території. Яку владу він мав? Майже необмежену. Коли Понтій зустрічається із непересічною особистістю (а саме таким був Ієшуа Га-Ноцрі), відбувається певний конфлікт: обидві по-справжньому розумні людини виявляються у різних становищах лише через їхні соціальні положення. На перший погляд здається, що великий прокуратор тримає в руках життя «человека лет двадцяти семи». Але саме він, Ієшуа, триматиме у своїх руках життя Пілата доти, доки не звільнить його Майстер. Сама ситуація, безумовно, нагадує ситуацію з роману «Les Miserable» Віктора Гюго: «Ви бачите добру людину, а я – велику. Це може бути корисно для нас обох». І це мало б бути корисно, але…
Але ось тут і виявилася уся неповнота влади прокуратора Іудеї. Він просто не зміг нічого вдіяти, аби врятувати життя мудрецю в лахміттях. Пілат карався за це фізично, каявся, проте даремно. Виявляється, будь-яка влада має свої рамки, за які вона просто не здатна вийти.
Перейдемо до того героя «Майстра й Маргарити», який мав по-справжньому необмежену владу. Я маю на увазі Воланда. Чому необмежену? Звести з розуму поета Бездомного, відправити в Ялту директора Вар*єте тощо просто не під силу пересічній особистості. Різні люди вели себе з Волнадом по-різному. Запрошені на бал схилялися у поштивому благоговінні перед ним, Маргарита теж вела себе поштиво, проте трохи з гонором. Свита чудово розуміла всю могутність та велич свого господаря й була дійсно чудовою свитою, як і належить до високого становища «специалиста по черной магии» Але Майстер поводився не так, як інші. Він знав, із ким має справу, чудово розумів владу людини (якщо людини), що стояла перед ним. Майстер не корився, не підлабузничав. Чудово розуміючи різницю в становищах, автор роману про Понтія Пілата був спокійним, виваженим та ввічливим. Проте не більше.
Саме тут ми й бачимо схожість між коханим Маргарити та Ієшуа. Обидва розуміли нікчемність свого становища в порівнянні зі своїми співбесідникамм, проте не виявляли ані страху, ані лестощів, ані зневаги. Навіть без докладання надзусиль, вони були на рівних із сильними світу цього.
Як підбиття підсумків хочу сказати, що найчастіше люди торопіють перед владою, але тільки не справжні особистості. Вони знаходять в собі сили не коритися, залишатися такими, якими вони є. Ці люди вміють зацікавити, показати свою незалежність й нескоримість, проте водночас наші герої аж ніяк не бундючні, без бравади в поведінці. Ані Майстер, ані Ієшуа не просили для себе нічого: життя, щастя, долі. Хоча, я впевнена, Га-Ноцрі хотів жити, а Майстер – бути поруч із коханою, бути вільним. Мабуть, вони якось інтуїтивно відчули пораду, яку Воланд дав своїй Королеві Балу: «Никогда и ничего не просите, и в особенности у тех, кто сильнее вас. Сами предложат и сами все дадут!»
перший абзац не прощавати, а пробачати
ВідповістиВидалити