Художнє осмислення подій Другої світової війни у світлі екзистенціалістської філософії в романі А. Камю «Чума»

Війна… вона забрала мільйони душ, скалічила та поламала долі тих, хто був її свідками. Якою б жахливою не була Друга світова війна, проте  вона залишила слід не тільки в історії, а й літературі. Ті, хто бачив те жахіття на власні очі, зробили все можливе, аби нащадки також змогли його побачити, але вже у своїй уяві. Навіщо? Бо це обов*язок літератури: донести, показати, попередити.

Неоднозначність образу головного героя твору Б. Брехта «Життя Галілео Галілея»

З дитинства нас учать, що є добро та зло, чорне та біле. Цей світогляд так легко відбивається в казках, пригодницькій літературі тощо. Якщо ж казати про життя та «серйозну» класику, то біле та чорне замінює сірий колір.

Владимир Ленский в романе А.С. Пушкина «Евгений Онегин»

Писатели призваны создавать бессмертные образы, которые с течением времени продолжают привлекать к себе внимание ценителей прекрасного, критиков и просто тех, кто любит читать. В книгах нам часто запоминаются интересные сюжеты, смешные ситуации или оригинальные герои.

Благодаря школьной программе я познакомилась с романом в стихах «Евгений Онегин». К сожалению,  я всегда была уверенна, что классическая литература неинтересна и далека от современного читателя. А. Пушкин разрушил этот миф.  Его Евгений – личность незаурядная, яркая, резко выделяющаяся из толпы.

Духовная драма Евгения Онегина

В мировой литературе мы часто сталкиваемся с произведениями, над которыми писатели работали на протяжении всей своей жизни. Очень часто такие романы (это практически всегда романы) являются настоящими бриллиантами в сокровищнице литературного наследия нации. Уникальный в своем роде роман в стихах «Евгений Онегин» по праву занимает свое почетное место в короне русской литературы.

«Евгений Онегин» - энциклопедия пушкинской души

Есть писатели, которые оставляют после себя огромное многотомное наследие. Есть те, кто известен только благодаря одному произведению. И есть такие, как Александр Сергеевич Пушкин: они написали много и в каждой строчке вложена душа автора.

«Я мить чудову пам*ятаю…» (моє перше знайомство з пушкінською поезією)

Як кажуть, не хлібом  єдиним живе людина. Книги є джерелом знань та засобом самовдосконалення. Але все це лише сухі книжні фрази. Насправді, книжки просто  наповнюються нас чимось чарівним та надзвичайним і треба дуже постаратися, аби бути наповненим хоча б на половину.

Риси епосу та лірики в романі «Євгеній Онєгін»

Дуже легко прочитати твір та зрозуміти про кого він. Набагато важче зрозуміти про що він або, по-іншому, навчитися читати між рядків. Як сказала відома російська поетеса Ганна Ахматова: «справжнім читачем є не той, хто читає рядки, справжнім читачем є той, хто читає між рядками». Я впевнена, для того, аби навчитися читати між рядками, треба хоч трошки знайомим із жанром твору, його побудовою. Цікавим і унікальним у своєму жанрі є роман у віршах «Евгений Онегин». Зараз я спробую пояснити, чому я так думаю.

Чому Онєгін став «зайвою» людиною? (2 варіант)

Читаючи книжки надовго запам*ятовуєш тільки справжні витвори мистецтва. Можуть вкарбуватися в пам*ять цікавий сюжет, просто смішний момент чи оригінальний головний герой.  У романі у віршах «Євгеній Онєгін» мені запам*ятався саме головний герой. Він виділявся із тогочасного натовпу й саме тому був там зайвим.

Чому Онегін став «зайвою» людиною? (1 варіант)

Письменники створюють безсмертні образи, які крізь століття ваблять до себе поціновувачів їх творчості, критиків  та просто тих, хто просто любить читати цікаві книжки, а не просто разове чтиво. 

Тетяна – улюблена героїня О.С. Пушкіна (2 варіант)

О.С. Пушкін дев*ять років працював над романом «Євгеній Онєгін».  Можна з упевненістю сказати, що це його найулюбленіший твір. Та й багатьом, хто читав цей роман, він сподобався.

Тетяна – улюблена героїня Олександра Пушкіна (1 варіант)

Жінку оспівали поети всіх часів. Як про її красу, душевну рівновагу, щирість та доброту, так і про її легковажність, закоханість, примхливість списано незлічену кількість стосів паперу! Геній російської літератури Олександр Пушкін  теж не оминув цієї теми. 

Моє враження від Тетяни Ларіної (3 варіант)

Коли ми дивимося фільми, то обираємо акторів, які нам подобаються чи своєю майстерністю, чи красивою зовнішністю. З книжками така сама ситуація. Частіше ми опираємось на опис, зроблений автором, та на думку самого автора. Ну, звісно ж, не останню роль відіграє власна фантазія, яка навіть заклятого ворога може зробити білим та пухнастим. 

Моє враження від Тетяни Ларіної (2 варіант)

Загальновідомий факт, що у творах ми захоплюємось тими образами, яких в реальності немає або залишилося дуже мало. Особисто я, коли читаю, цікавлюся сильними жіночими характерами. Зараз я хочу розповісти про один із таких характерів. Якщо точніше, то моя розповідь буде про Тетяну Ларіну із роману у віршах Олександра Сергійовича Пушкіна «Євгеній Онєгін».

Моє враження від Тетяни Ларіної (1 варіант)

Усі ми різні. Кожен з нас має власну думку щодо кожної події, людини, щодо всього. Коли ми всім класом обговорювали роман Олександра Пушкіна «Євгеній Онєгін» виявилося, що я єдина людина, якій не сподобалася Тетяна Ларіна. Усі, особливо дівчата, із якимось захопленням розповідали про цю героїню. Спочатку в мене виникла думка, що я щось неправильно зрозумів, але згодом згадав відому українську приказку «Кожен Івась має свій лас». Отже, я хочу пояснити, чому мені не сподобалася ця героїня.

Рятівна сила кохання (за романом М,А.Булгакова)

Venenum rerum omnium або любов править світом.  Ця проста істина відома з давніх-давен. Поети та письменники всіх часів прославляли любов як найбільше чудо, що може трапитися в житті кожної людини. Російська література не могла бути осторонь. Звісно, є більш ліричні твори, аніж «Майстер та Маргарита», проте саме цей роман сповнений  яскравих почуттів, невимовної жаги життя та самопожертви заради коханої людини.

«Рукописи не горят!» (М.А. Булгаков)

Олексадр Градський співає в опері «Майстер та Маргарита»: 

Полыхает всё под ряд,

Только рукописи, только рукописи

Почему-то не горят, почему-то не горят…

Слова, що цитуються всюди, що уособлюють нетлінність шедеврів світової літератури подарував нам діалог Воланда з Майстром після балу.  Воланд ледь чи не закричав: «Не вірю! Рукописи не гоярть!».

Зіткнення особистості та влади (за романом М.А. Булгакова)

Що керувало людьми в усі часи? Жага до влади. Заради неї проливалися ріки крові, летіли голови. То що ж ми маємо на увазі, коли кажемо це магічне слово? На мою думку, влада – це можливість милувати та карати, прощавати та мстити, керувати не тільки своїм життям, а й чужими. 

Діалог із Булгаковим за проблемами, порушеними у творі

Чи може один твір розповідати про безліч моментів, речей, епізодів? Звісно, бо що таке роман – це складний за будовою епічний твір, у якому життя людей розкривається на тлі історичних або соціально вагомих обставин. Пану Булгакову вдалося поєднати у своєму вторі близько десяти проблем. Усі вони були й залишаються актуальними.

«Злих людей немає на світі. Є нещасливі» (М. Булгаков)

«Що щастя? Се ж ілюзія, се привид, тінь, омана…», - так написав Іван Якович Франко. Проблема щастя та щасливої долі дуже часто з*являється у творах письменників різних поколінь та течій. Вона була актуальною три століття тому й залишається такою донині.  Що ж, мабуть, недарма. 

Ідею про нещасливих людей висловив Ієшуа під час розмови із Понтієм Пілатом. Саме оцей побитий обідранець звертався до усіх й кожного «добра людина». Варто сказати, що в якомусь сенсі він був правий. 

Етичний і філософський потенціал роману «Злочин і кара»

Якщо людство чимось захоплюється, то це щось дійсно чудове. Виходить новий фільм і всі кричать, які красиві актори та чудові спец ефекти, а що ж стосовно книг? Я впевнений, що комерція вбиває сучасну літературу, тому окрему увагу приділяю саме класичним вторам, перевіреним часом. На даний момент мова піде про роман Ф.М. Достоєвського «Злочин і кара».
Спочатку здається, що нічого, окрім історії юнака Раскольнікова ми не побачимо. А от і ні! Звісно, Родіон є головним героєм, проте не єдиним. Кожен, кого описує автор, є носієм якоїсь ідеї, образу. Усі разом дійові особи утворюють «Людську комедію» Оноре де Бальзака в мініатюрі. Вони такі різні, такі прості та зрозумілі. Отже, яка їх роль у романі?