Рятівна сила кохання (за романом М,А.Булгакова)

Venenum rerum omnium або любов править світом.  Ця проста істина відома з давніх-давен. Поети та письменники всіх часів прославляли любов як найбільше чудо, що може трапитися в житті кожної людини. Російська література не могла бути осторонь. Звісно, є більш ліричні твори, аніж «Майстер та Маргарита», проте саме цей роман сповнений  яскравих почуттів, невимовної жаги життя та самопожертви заради коханої людини.

Безсумнівно, що пару Маргарити та Майстра врятувала саме рішучість Маргарити. Жінка погодилася на досить дивну пропозицію. І не злякалася ж вона ікластого Азазелло! Що керувало нею? Безвихідь. Страх. Утома. Цього було достатньо, аби підштовхнути пані до рішучих дій. Вона «стала ведьмой от горя и бедствий». Заради свого коханого змогла не тільки відмовитися від забезпеченого життя, а й навіть продати душу! Варто зазначити, що це висока ціна, а Маргарита навіть не знала, за що саме вона платить: за коханого чи тільки за звістку про нього. Та й про достовірність інформації на початку угоди не йшлося.

Проте свою роль вона відіграла блискуче. Із гідністю, вартою справжньої королеви, вона витерпіла біль, відразу та жахливу втому.

Але ж не тільки жінка здатна до самопожертви. Те ж саме зробив і Майстер. Він чудово розумів, що ніхто не може бути щасливим із божевільним. 

Хто б що не казав, а Майстер дійсно був трохи ненормальним: він боявся виходити на вулицю, боявся спати без світла, боявся бути обікраденим, боявся кожного поруху та кожної тіні. Ось що зробили з ним люди, жорстокі та темні. Головний герой твору свідомо йде на розлучення із коханою. Він певен, як би сильно Маргарита не кохала його, рана від розлучення заживе й затягнеться. Ціною власних страждань він купував щастя для коханою жінки. 

Проте письменник не достатньо добре знав свою кохану. Рана б не загоїлась ніколи. Мені здається, що від нещасливого кохання, безвиході та невідомості Маргарита  з*їхала б з глузду чи наклала б на себе руки

На мою думку, у цьому романі йдеться не тільки про любов між чоловіком і жінкою. Тут також проходить проблема любові до ближнього свого. Ця любов – всепоглинаюча сила, здатна дарувати прощення навіть найлютішому ворогові. Уособленням подібної любові є, звісно ж, Ієшуа Га-Ноцрі. Він звертався до всіх «добра людина», він помер зі словами прославляння ігемона на вустах. Але ці «добрі люди» зрадили його, вони його жорстоко побили, а ігемон взагалі відправив на смерть. Хіба може все це вибачити любов, хай навіть і всепоглинаюча? Ієшуа любив нещасного Пілата, любив дивакуватого Левія Матвея, навіть любив зрадника Іуду. І він пробачив їм.

А що ж значить любити? Для пари Майстер і Маргарита це слово може асоціюватися із словами «самопожертва», «страждання», «розлука», «вічність». А для Ієшуа та Понтія Пілата? Я думаю, що це той же самий набір слів. Пілат пішов у вічність, витерпівши розлуку, що тривала «двенадцать тысяч лун». Левій Матвей карався за власну нерішучість та боягузтво. Звісно, були не тільки духовні, а й фізичні страждання. Страждав і Пілат, що ледве терпів свою мігрень, страждав й Ієшуа, що його живого розіп*яли на хресті. 

Проте жоден із тих, кого любили і хто любив, не жалкував про зроблене та пережите. Усе йшло так, як мало бути. Згідно зі всесвітнім законом: щоб щось отримати, треба щось віддати. Хтось віддав душу, а хтось спокій. Для кожного це була велика ціна, проте вони заплатили її сповна й отримали винагороду. Пілат знайшов спокій, Ієшуа – вічність, Маргарита та Майстер – усе це, а на додаток ще й один одного.