«Рукописи не горят!» (М.А. Булгаков)

Олексадр Градський співає в опері «Майстер та Маргарита»: 

Полыхает всё под ряд,

Только рукописи, только рукописи

Почему-то не горят, почему-то не горят…

Слова, що цитуються всюди, що уособлюють нетлінність шедеврів світової літератури подарував нам діалог Воланда з Майстром після балу.  Воланд ледь чи не закричав: «Не вірю! Рукописи не гоярть!».

Звідки це пішло? Майстер в момент божевілля почав спалювати свій роман листочок за листочком: так горів Єршалаїм, горів червоний підбій прокуратора Іудеї. Саме цей роман він вважав причиною своїх нещасть: «Я возненавидел этот роман», - каже він поету Бєздомному.  Проте не він знищив роман, а роман частко, на час вибив із коліїї свого створювача.   

Момент спалювання твору, якому ледь чи не душу віддаєш, ю ненависть до власного витвору Михайло Афанасійович не вигалав. Такі сильні емоції вигалати не можливо. Він взяв їх із власного життя. Булгаков, як і його герой, сидів навприсядки перед комином і спалював своє творіння клаптик за клаптиком. Якщо Майстра перервала Маргарита, що кинулася рятувати витвір мистецтва, то Булгакова врятував дзвінок від самого Йосифа Віссаріоновича Сталіна. Лише декілька секунд відділяли письменника від тог моменту, коли він збирався натиснути на гачок й пустити собі кулю в скроню.

Отже, можна сказати, що, в якомусь сенсі, даний роман є автобіографічним. Франт та інтелігент Булгаков також багато переніс за своє життя: розлучення із улюбленою Тасею (згадаймо, що Майстер був одружений, проте навіть не міг пригадати ім*я своєї дружини), ледь чи не бідняцьке існування, цькування зі сторони літературного світу.  І крізь усе це письменник зміг пронести ідею роману, що став справжньою перлиною не тільки в його доробку, а й у скарбниці світової літератури. 

М.А.Булгаков пречудово розумів, що за життя його роман ніхто не опублікує. Він навіть не міг бути впевненим, що його взагалі опублікують. Письменник  помирав, стискаючи в слабких руках рукопис й шепотів: «Щоб знали, щоб знали!». Дружина Олена зробила все, що під час «відлиги» дітище її останнього чоловіка побачило світ. 

Сам роман пройшов не тільки через вогонь, а й крізь коридори ЧК, кров автора, що запеклася після побоїв, крізь сльози та страх О. Булгакової, що боялася обшуку й ховала роман від усіх. 

Такого твору немає в усьому світі. Він зародився в мареннях морфініста, він писався під галас сусідів по комунальній квартирі, проте він не помер разом зі творцем. Свого часу «Майстер і Маргарита» став єдиним твором у Радянському Союзі, де йшлося про Ісуса та  диявола.

Сам автор називав роман «Євангеліє від Сатани». Звучить трохи моторошно, проте саме в диявола вірив ще молодий Михайло. Смерть батька змусила його пірнути у світ містицизму. Саме з дна цього світу-океану виніс він чудову композицію, блискучі елементи свого майбутнього творіння.

Звісно, скептики можуть пояснити, що рукописи не горять не тому, що вони нетлінні, а тому, що «исписанная бумага горит неохотно». На мою думку, є ще одне пояснення: усе, що створено людським генієм, не зникає. Вона залишається в таємничих анналах тонкого нематеріального світу – світу думок, ідей, образів. Ніщо не зникає безслідно. Як написано у передмові до масонської Біблії: «Час - це ріка. Книги - човни. Багато їх відпливають за течією, але розбиваються, тонуть та невідворотно губляться на її піщаних мілинах. І лише нечислені, вкрай нечисленні витримують випробування часом і залишаються жити на радість прийдешнім тисячоліттям».