1 березня 2014 р.

Моє враження від Тетяни Ларіної (2 варіант)


Загальновідомий факт, що у творах ми захоплюємось тими образами, яких в реальності немає або залишилося дуже мало. Особисто я, коли читаю, цікавлюся сильними жіночими характерами. Зараз я хочу розповісти про один із таких характерів. Якщо точніше, то моя розповідь буде про Тетяну Ларіну із роману у віршах Олександра Сергійовича Пушкіна «Євгеній Онєгін».


Варто розпочати з історії цієї героїні. Вона виросла в селі, далеко від Петербурга та вищої аристократії. Отримала непогану освіту. Мені здається, що кращу, ніж будь-хто із представників «золотої молоді 19 ст.» (маю на увазі Євгенія Онєгіна). Її няня багато розповідала дівчині красивих історія про життя, кохання, взагалі про весь світ. Так і виросла Тетяна тендітною, мрійливою, емоційною та щирою. Відразу виникне питання – а де ж тут сила та стійкість?  Відразу відповім, що це була тільки передісторія. 
Ця тендітна панночка закохалася в новоприбулого Євгенія Онєгіна, якого привів до будинку Ларіних друг родини Володимир Лєнський. Вона сподівалася, що юнак зверне на неї увагу. Навіть написала йому листа, який ми всі так старанно вчили.  Спочатку Тетяні хотілося все тримати в собі, не виказувати своїх почуттів. Проте перша закоханість юного серця не змогла зберігати таємницю. Саме цим листом Тетяночка почала змінювати себе. Вона зробила перший крок, аби стати більш рішучою. На жаль, цей крок був надто болісним. Усім відомо, що Євгеній не відповів взаємністю. Власне, він про це пошкодує, коли побачить уже змінену Ларіну, але буде пізно.
Саме відмова коханої людини змусила Тетяну змінитися. Спочатку дівчина впала у відчай, але згодом, коли її вже видали заміж за офіцера, вона почала жити в Петербурзі. Героїня змирилася зі своєю долею, таємно в душі все ще кохаючи Онєгіна. Як сказала Ліна Костенко: «А вірність має душу неподільчиву». 
   Саме оця вірність коханій людині так мене вражає. Адже юнак розтоптав її почуття, ще й почав впадати коло її сестри Ольги. Але Тетяна продовжувала його любити. То чому ж вона йому відмовила? Бо її совість заміжньої жінки не дозволяла офіційно кохати іншу людину, окрім чоловіка.  Оця вірність власному обов*язку вражає мене ще більше. Я просто уявляю, який загартований характер треба мати, коли добровільно відмовляєшся від власного щастя. Протре цим Тетяна врятувала свою честь, честь Євгенія Онєгіна та її чоловіка-офіцера. Така самопожертва!
Чесно кажучи, я не знаю жодної людини в житті, яка поєднувала б у собі всі вищезгадані якості. Та й мало тих, хто має хоч одну із них. Навіть в історії та в літературі образ сильної, але ніжної жінки зустрічається дуже-дуже рідко. Можливо, такими були Жанна д*Арк, Лукреція Борджіа, Олександра із роману «Vita Nostra». Ось і все – більше я нікого не можу згадати. 
Щодо мене, то Тетяна стоїть переді мною живим образом, що наче промовляє: «Усе вдасться. Спробуй». Я розумію, що реально себе змінити у будь-чому: фігурі, звичках, характері.  Я буду намагатися, й Тетяна Ларіна буде мені доказом, що я зможу досягти мети.

1 коментар:

  1. Її няня багато розповідала дівчині красивих (історія) про життя, кохання, взагалі про весь світ.
    історій

    ВідповістиВидалити